Розділ «Рей Бредбері»

— Таке вигадали! — І Франсіна істерично заридала. Френк Діллон перестав усміхатись.

— Та ви мені пробачте…

— Ідіть геть! — сказала Лавінія. — Ви що, не чули про Елізабет Ремселл? Її знайшли в яру мертву. А ви шастаєте щоночі й лякаєте жінок! Мовчіть, і слухати вас більше не хочемо!

— Стривайте, та я ж…

Дівчата подалися своєю дорогою. Він рушив був за ними.

— Ні, залишайтеся тут, містере Нелюд, і лякайте самого себе. Підіть погляньте на обличчя Елізабет Ремселл, побачите, який то сміх. На добраніч!

І Лавінія, підхопивши під руки подруг, пішла далі вулицею під деревами й зорями. Франсіна все ще притискала до обличчя хусточку.

— Та ну, Франсіно, він же просто пожартував, — сказала Гелен і обернулася до Лавінії. — Чому вона так плаче?

— Потім розкажемо, коли дійдемо до центру. Хай там що, а ми однаково ідем у кіно! І годі про це. Ану, наготуйте гроші, ми вже майже прийшли!

В аптеці-закусочній, мов у великому резервуарі, застоялося тепле повітря, і великі дерев'яні лопаті вентиляторів гнали на забруковану цеглою вулицю хвилі різних запахів — то арніки, то тоніку, то содової води.

— Мені на п'ять центів зелених м'ятних карамельок, — сказала Лавінія аптекареві.

Обличчя його було бліде й застигле, як і в усіх, кого вони бачили того вечора на малолюдних вулицях.

— Пожуємо в кіно, — додала вона, тимчасом як аптекар срібним совочком насипав у паперовий мішечок на вагах зелені карамельки.

— Ви всі сьогодні дуже гарненькі, дівчата. А ви, міе Лавініє, коли заходили вдень випити шоколадного коктейлю, то така вже були неприступна краля, що тут один навіть став розпитувати про вас.

— Он як?

— Сидів отут, біля прилавка, а коли ви пішли, провів вас очима й питає: «Хто це така?» А я йому: «Та це ж Лавінія Неббс, найперша красуня в місті». «Справді красуня, — каже він. — А де вона живе?..» — І тут аптекар знітився й замовк.

— Та ви що! — вигукнула Франсіна. — Невже ви сказали йому адресу? Не може бути!

— Та я ж нічого такого не подумав. «На Парк-стріт, — кажу, — знаєте, біля яру». Отак просто вихопилось у розмові. А тепер, уже ввечері, як почув, що знайшли тіло, то враз схаменувся: ой, боже, що ж я наробив! — І він подав Лавінії мішечок з карамельками куди повніший, ніж належало.

— Який же ви дурень! — крикнула Франсіна, і на очі їй знову набігли сльози.

— Ви вже пробачте. Та, може, й нема чого боятися. Усі троє дивилися на Лавінію, дивилися, не відводячи очей. А вона стояла й нічого не відчувала. Хіба що легенько задряпало в горлі. Тоді машинально простягла аптекареві гроші.