Лавінія пригортала до себе Франсіну, а тим часом по хрусткій траві до них уже наближалися полісмени. Мигтіли кишенькові ліхтарики, перемовлялися голоси, а було вже десь близько половини на дев'яту,
— Холодно, наче в грудні. Мені б зараз светра, — провадила Франсіна, не розплющуючи очей і горнучись до Лавінії.
Полісмен сказав:
— Тепер, шановні дами, ви можете йти. А завтра попрошу вас до відділка, треба буде відповісти ще на деякі запитання.
Лавінія та Франсіна рушили геть від полісменів і від простирадла, яким було тепер накрито заклякле на траві тендітне тіло.
Лавінія чула, як лунко калатає в її грудях серце, її теж морозило, мов узимку, раз у раз наче снігом обсипало, а її тонкі пальці в місячному світлі стали ще біліші; і вона пригадувала потім, що цілу дорогу говорила сама, а Франсіна тільки плакала й тулилася до неї.
Ззаду долинув голос:
— Може, вас провести, дами?
— Ні, дійдемо самі,- відказала Лавінія не знати кому, і вони пішли далі. Йшли сторожким, зачаєним яром, сповненим таємничого шепоту й потріскування, і невеличкий острівець, де велося слідство, світили ліхтарики й лунали голоси людей, лишався все далі позаду.
— Я ще ніколи не бачила мерців, — сказала Франсіна.
Лавінія придивилася до свого годинника, так наче її рука простяглась у неосяжну далеч і він опинився за тисячу миль від очей.
— Усього пів на дев'яту. Зараз зайдемо по Гелен і ще встигнемо в кіно.
— В кіно?! — аж сахнулася Франсіна.
— Нам це якраз до речі. Треба забути про те страхіття.
Не можна думати про нього. А якщо ми зараз вернемося додому, то тільки про те й думатимемо. Отож ходімо у кіно, ніби нічого й не сталося.
— Лавініє, та невже ти це серйозно?!
— У житті не казала нічого серйознішого. Нам треба посміятися, про все забути.
— Але ж там Елізабет… твоя подруга… і моя теж…
— Ми їй уже нічим не зарадимо, тож подбаймо про себе. Ходім.
Вони рушили потемки кам'янистою стежкою, що вела вгору протилежним схилом яру. І раптом попереду, заступаючи їм дорогу й не помічаючи їх, бо вся його увага була прикута до того місця внизу, де лежало мертве тіло, танцювали плями світла й перемовлялися полісмени, виник Дуглас Сполдінг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 88. Приємного читання.