— Так, — машинально відповів старий. Він майже не бачив нічого довкола. Той стукіт у двері захопив його зненацька, і частина його єства й досі залишалася далеко звідси, в іншому місті. Він чекав, поки до нього повернеться свідомість, — без цього він не міг відповідати на запитання, поводитись розважливо, бути чемним.
— Я прийшла зміряти вам пульс.
— Не тепер, — відказав старий.
— Чи не надумали ви кудись піти, га? — посміхнулася доглядальниця.
Полковник незворушно поглянув на неї. Ось уже десять років він не виходив з дому.
— Ану, дайте руку.
Її тверді, вправні пальці, мов точний прилад, шукали в його пульсі приховану недугу.
— Ви чимось збуджені. Що ви робите? — запитала вона.
— Нічого.
Її пильний погляд спинився на порожньому телефонному столику. І саме в цю мить за дві тисячі миль долинув ледь чутний гудок автомобіля.
Доглядальниця дістала з-під пледа телефон і тримала його проти полковникового обличчя.
— Ну навіщо ви самі собі шкодите? Ви ж обіцяли не робити цього. Виходить, ви ворог власному здоров'ю, еге ж? Збуджуєтесь, забагато говорите. А ще оті хлопчиська товчуться довкола…
— Вони сиділи собі тихенько й слухали, — сказав полковник. — А я розповідав їм про таке, про що вони ще ніколи не чули. Про буйволів, про бізонів. Це була справа варта заходу. І я не шкодую. Я наче горів увесь і відчував, що я живий. І нехай таке збудження вкорочує віку — дарма, краще швидко згоріти, ніж коптити небо. А тепер віддайте мені телефон. Коли вже ви не пускаєте хлопців, щоб вони чемно посиділи коло мене, то я хоч побалакаю з кимось на відстані.
— Вибачайте, полковнику, але я буду змушена розказати про це вашому онукові. На тому тижні я сама відмовила його забрати у вас телефон. Та, мабуть, тепер не стану заперечувати.
— Це мій дім і мій телефон. І гроші вам плачу я! — сказав полковник.
— За те, щоб я доглядала вас і не давала вам збуджуватись. — Вона відкотила крісло у протилежний кінець кімнати. — А тепер, молодий чоловіче, до ліжка!
Але й у ліжку він обернувся до телефону й не спускав з нього очей.
— Я на кілька хвилин вийду до крамниці,- сказала доглядальниця. — А щоб ви знов не надумали дзвонити по телефону, вивезу ваше крісло в передпокій.
І викотила порожнє крісло за двері. Потім полковник почув, як вона набирає номер на телефонному апараті внизу, у вестибюлі.
Чи не в Мехіко вона дзвонить? Та ні, не наважиться!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 73. Приємного читання.