Перша йшла місіс Гудвотер, сміючись і плачучи водночас.
За нею плентала місіс Елміра Браун, так само плачучи і сміючись.
А далі виступали всі сто двадцять три учасниці зборів, самі не тямлячи, чи то вони повертаються з похорону, чи то йдуть на бал.
Том провів їх очима й похитав головою.
— Я тут більше не потрібен, — мовив він сам до себе. — Зовсім не потрібен.
І, поки за ним не похопилися, навшпиньки подався сходами вниз, міцно тримаючись за поруччя.
●
— Хоч вір, хоч ні,- сказав Том, — а все воно достоту так і було. Усі тітоньки наче з глузду з'їхали. Стоять навколо й носами шморгають. А Елміра Браун сидить унизу біля сходів цілісінька — кістки в неї гумові, чи що, — і відьма плаче в неї на плечі, а тоді раптом усі вони сунуть нагору і вже сміються. От і зрозумій, що до чого. То я швиденько ходу звідти!
Том розстебнув комір сорочки й зняв краватку.
— То, кажеш, чари? — спитав Дуглас.
— Чари, а що ж би ще.
— І ти цьому віриш?
— І вірю, й не вірю.
— Ох ти ж, скільки всякої всячини в цьому місті! — Дуглас поглянув удалину, де над обрієм клубочилися величезні хмари, схожі своїми обрисами на стародавніх богів і воїнів.- І замови, й воскові подоби, й голки, й чарівне зілля — так ти казав?
— Ну, зілля, може, й не дуже чарівне, а от що блювотне, то це таки так. Р-раз — і е-е-е!.. — Том ухопився за живіт і вивалив язика.
— Відьми… — мовив Дуглас і загадково повів очима вбік.
●
А потім настає день, коли скрізь, скрізь довкола ти чуєш, як падають з дерев яблука. Спершу то там, то там, одне по одному, далі по три, по чотири разом, ще далі — по дев'ять, по двадцять, і ось уже посипалися градом, глухо гупаючи, мов кінські копита по м'якій темній траві, а ти сам — останнє яблуко на дереві, чекаєш, поки вітер поволі розхитає тебе, відірве від твоєї піднебесної гілки і ти полетиш униз, униз, аж до самого долу. І задовго до того, як упадеш у траву, ти забудеш, що було колись і дерево, й інші яблука, й літо, й зелений моріжок унизу. Ти падатимеш у темряву…
— Ні!
Полковник Фрійлі швидко розплющив очі й випростався у своєму кріслі на колесах. Тоді сягнув холодною рукою туди, де мав бути телефон. Телефон був на місці. Полковник на мить притис його до грудей і покліпав очима.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 71. Приємного читання.