Розділ «Рей Бредбері»

Кульбабове вино

— Ти змусив мене танцювати. А ми ж не танцювали вже двадцять років.

— Завтра ввечері поведу тебе на танці.

— Ні, ні! Це нічого не важить, не повинно важити. Але твоя машина твердить: це важливо! І я несамохіть вірю їй. Ти не турбуйся, Лео, ось я ще трохи поплачу, і все це минеться.

— А що ж іще негаразд?

— Що іще? Твоя машина твердить: ти молода. А я ж не молода. Вона бреше, ця Машина смутку!

— Чому смутку?

Ліна вже трохи заспокоїлась.

— Твоя помилка, Лео, ось у чому: ти забув, що зрештою, рано чи пізно, всім нам доводиться вилізти з цього ящика й повернутися до брудного посуду та незасланих ліжок. Звісно, поки сидиш там усередині, то й сонце заходить довго-довго, і повітря приємно пахне, і не холодно там, і не жарко. І все, що тобі хотілося б продовжити, триває скільки завгодно. Але вдома діти чекають обіду, їм треба попришивати ґудзики. Та й, щиро кажучи, Лео, скільки можна дивитись, як заходить сонце? Кому це потрібно, щоб воно заходило так довго? Кому потрібно, щоб завжди було не холодно й не жарко? І щоб повітря завжди приємно пахло? До всього цього скоро звикаєш і просто перестаєш помічати його. Сонце має заходити хвилину чи дві. А потім хочеться чогось іншого. Так уже влаштована людина, Лео. Як ти міг про це забути?

— Та хіба я забув?

— Тим-то ми й милуємося заходом сонця, що він буває тільки раз на день.

— Але ж це сумно, Ліно.

— Ні. Якби він тривав без кінця, це набридло б нам, і отоді було б справді сумно. Тож виходить, що ти припустився двох великих помилок. Ти зупинив і розтяг у часі те, що завжди минає швидко. А ще ти переніс сюди, на наше подвір'я, такі далекі картини, яких тут ніколи не було й не має бути. І вони неначе промовляють: «Ні, Ліно Ауфмен, нікуди ти не поїдеш. Ні Парижа тобі не бачити, ні Рима!» А я й сама це добре знаю, то навіщо мені нагадувати? Краще не думати про це, Лео, і жити як живеться. Жити як живеться, зрозумів?

Лео Ауфмен похитнувся і прихиливсь до машини. Але в ту ж мить здивовано відсмикнув обпечену руку.

— То що ж робити, Ліно?

— А я звідки знаю? Я знаю тільки одне: поки цей ящик стоятиме тут, мене весь час тягтиме до нього, та й Сола теж, як ото вночі, і ми, супроти здорового глузду, захочемо сидіти в ньому й дивитись на всі ті далекі, недосяжні для нас краї, і щоразу литимемо сльози, і все у твоїй сім'ї піде шкереберть.

— Не розумію, — мовив Лео, — як же це я так схибив? Ану, погляну-но я сам, чи правда те, що ти кажеш. — Він заліз у машину. — Ти почекаєш?

Дружина кивнула головою.

— Ми будемо тут, Лео.

Лео зачинив дверці. Опинившись у теплій темряві, він якусь хвилю вагався, а потім натиснув кнопку й приготувався тішитись барвами та музикою, коли раптом почув знадвору крик:

— Тату, вогонь!.. Машина горить!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 28. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи