Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

Піт проходить повз машину, на розі будівлі падає навколішки й обережно визирає. Одне з вікон підвалу відчинено. Трава й бур’яни, які росли перед ним, прибиті до землі. Він чує чоловічий голос. Вони внизу. Як і записники. Питання тільки в тому, чи знайшов їх Червоні Губи, чи ще ні. Піт відхиляється й прихиляється спиною до вигорілих на сонці цеглин, думаючи, як вчинити. «Думай, — наказує він собі. — Ти втягнув Тіну в це, ти й повинен її витягнути, тому думай, чорт тебе забирай».

Тільки думати не виходить. У голові у нього суцільний білий шум.

В одному з рідкісних інтерв’ю вічно роздратований Джон Ротстайн висловив огиду щодо питань на кшталт звідки-ви-берете-свої-ідеї. Ідеї ​​беруться нізвідки, виголосив він. Вони з’являються без отруйного впливу авторського розуму. Думка, що осяяла Піта, теж прийшла нізвідки. Вона одночасно й жахлива, але й страшенно приваблива. Вона не спрацює, якщо Червоні Губи вже знайшов записники, але, якщо це сталося, не допоможе ніщо.

Піт підводиться й обходить величезний цегляний куб з іншого боку, знову проходячи повз зелену машину з промовистими номерами. Він зупиняється біля переднього правого рогу покинутої будівлі, дивлячись на те, як повертаються Березовою вулицею машини. Це все одно, що дивитися крізь вікно в інший світ, у світ, де звичайні люди живуть звичайним життям. Він нашвидку перевіряє вміст своїх кишень: мобільний телефон, запальничка, баночка заправки для неї. Баночка лежала в нижній шухлядці столу. Вона тільки наполовину повна, судячи з плескоту, який у ній чути, коли він її трясе, але навіть половини більш ніж достатньо.

Він заходить за ріг, опиняється на Березовій вулиці й намагається йти своїм звичайним кроком, сподіваючись, що ніхто — наприклад, містер Еванс, його колишній тренер з малої бейсбольної ліги, — не гукне до нього.

Ніхто на нього не звертає уваги. Цього разу він знає, яким із двох ключів слід скористатися, і цього разу ключ легко провертається в замку. Він повільно відчиняє двері, входить у фойє і тихо зачиняє двері. Усередині стоїть несвіжий запах і немилосердна спека. Заради Тіни він сподівається, що в підвалі прохолодніше. «Як же вона налякана!» — думає він.

«Якщо вона ще жива, щоб що-небудь відчувати», — шепоче злий внутрішній голос. Червоні Губи міг стояти над її трупом і розмовляти сам із собою. Він божевільний, а божевільні саме так і поводяться.

Ліворуч від Піта сходовий прогін веде на другий поверх, який складається з одного великого приміщення, що тягнеться по всій довжині будівлі. Офіційно воно називалося «Зал громади Норт Сайда», але в дітей була для нього інша назва, і Червоні Губи її, імовірно, пам’ятає.

Сидячи на сходинках і знімаючи взуття (щоб його кроки не було чутно по всьому поверху), Піт знову думає: «Я втягнув її в це, і я зобов’язаний її витягти. Ніхто інший, тільки я».

Він дзвонить сестрі на мобільний. Унизу, приглушено, але характерно, починає грати Тінин рингтон зі «Сноу Петрол».

Червоні Губи відповідає миттєво.

— Привіт, Пітере. — Голос його звучить спокійніше. Він відчуває себе господарем становища. Для плану Піта це може бути й погано, і добре. Як саме, йому поки не зрозуміло. — Ти взяв записники?

— Так. Сестра ціла?

— З нею все в порядку. Ти де?

— Це досить кумедно, — говорить Піт… І, якщо вдуматися, так і є. — Джиммі Ґолду це б напевне сподобалося.

— Я не в настрої для загадкового гумору. Давай закінчимо нашу справу й розійдемося, ти не проти? Де ти?

— Ви пам’ятаєте Суботній кінотеатр?

— Про що ти…

Червоні Губи замовкає. Думає.

— Ти говориш про Зал громади, у якому колись крутили увесь цей мотлох… — Він знову замовкає, міркуючи. — Так ти тут?