Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

Він заходить за ріг і біжить уздовж фасаду будівлі.

Ці двері, як і в 23 будинку на Сикоморовій вулиці, відчинено.

54

Червоні Губи дивиться на купу записників у молескінових палітурках, ніби загіпнотизований. Нарешті, він підводить очі на Піта. Ще він піднімає пістолет.

— Ну ж бо, — говорить Піт. — Зробіть це й побачите, що буде із записниками, коли я впущу запальничку. Полити я встиг тільки верхні, але зараз пальне вже стекло й на нижні. І ще вони старі, швидше займуться. А за ними, може, і все інше барахло навколо.

— Що ж, виходить, наскочив чорт на біса, — говорить Червоні Губи. — Єдина заковика, Пітере, а я зараз говорю з твоєї точки зору, це те, що мій пістолет протримається довше, ніж твоя запальничка. Що будеш робити, коли вона згасне? — Він намагається говорити спокійно й розважливо, але очі його продовжують, як м’ячик для пінг-понгу, скакати між «Зіппо» і записниками. Палітурка верхнього волого виблискує, як тюленяча шкіра.

— Я побачу, коли це трапиться, — говорить Піт. — Як тільки полум’я почне слабшати і стане не жовтим, а блакитним, я кину запальничку. І тоді: вжих!

— Ти цього не зробиш. — Верхня губа вовка піднімається, оголюючи жовті зуби. Чи не зуби — ікла.

— Чому? Це ж звичайні слова. Моя сестра для мене набагато важливіша.

— Ах, ось воно як! — Червоні Губи направляє пістолет на Тіну. — Тоді загаси запальничку, або я вб’ю її просто в тебе на очах.

Холодні руки боляче стискають серце Піта, коли він бачить пістолет, націлений на живіт його сестри, але він не закриває кришку «Зіппо». Він нахиляється, дуже повільно опускаючи її до купи книг.

— Тут два нові романи про Джіммі Ґолда. Ви знали про це?

— Ти брешеш. — Червоні Губи не зводить пістолет, але його погляд знову — і, здається, уже остаточно — повертається до молескінових палітурок. — Тільки один. Про те, як він їде на захід.

— Два, — повторює Піт. — «Утікач прямує на захід» непоганий, але «Утікач піднімає прапор» — це найкраще, що він написав. І він довгий. Епічний роман. Як прикро, якщо ви його не прочитаєте.

Бліді щоки чоловіка починають заливатися.

— Як ти смієш? Як ти смієш мене спокушати? Я життям своїм пожертвував заради цих записників! Я вбивав заради цих записників!

— Я знаю, — відповідає Піт. — І, оскільки ви такий прихильник, ось вам на десерт: в останній книзі Джиммі знову зустрічається з Андреа Стоун. Як вам таке?

Очі вовка розкриваються на всю широчінь.

— Андреа? Зустрічаються? Як? Що сталося?

За подібних обставин питання це звучить більш ніж дивно, але воно поставлено щиро. Чесно. Піт розуміє, що вигадана Андреа, перше кохання Джиммі, для цієї людини істота реальна, на відміну від сестри Піта. Для Червоних Губ у всьому світі немає нікого більш реального, ніж Джиммі Ґолд, Андреа Стоун, містер Мікерен, П’єр Ретоні (так само відомий як Автоторговець Апокаліпсису) і всі інші. Це справжній показник глибокого божевілля, але це також говорить і про те, що Піт теж божевільний, бо він добре розуміє, що відчуває цей псих. Занадто добре. Він теж загорівся таким самим збудженням, таким самим дивуванням, коли Джиммі випадково побачив Андреа в Грант-парку під час чиказьких заворушень 1968 року. Тоді в нього навіть сльози навернулися на очі. Такі сльози, розуміє Піт — так, навіть зараз, особливо зараз, коли від цього залежить їхнє життя, — знаменують глибинну силу уяви. Це вона змусила тисячі людей ридати, коли стало відомо, що Чарльз Діккенс помер від інсульту. Це через неї таємний шанувальник клав троянди на могилу Едгара Аллана По кожного 19 січня, у день народження По. Це через неї Піт ненавидітиме цього чоловіка, навіть якби той не цілився пістолетом у тремтячий, незахищений живіт його сестри. Червоні Губи відняли життя у великого письменника, і за що? За те, що Ротстайн наважився піти за своїм персонажем у напрямку, який не сподобався Червоним Губам? Так. Його штовхнула на це сила власної віри, віри в те, що твір якимось чином цінніший за самого автора.