Розділ «Частина 1 Таємний скарб»

Курва з’явилася на його слуханнях наступного року, тепер її ноги були стягнуті компресійними панчохами, м’ясо на кісточках нависало над міцними туфлями. Вона була схожа на якусь тлусту, мстиву ластівку, яка регулярно повертається до тюремної подоби Сан-Хуан-Капістрано[25]. Вона знову розповіла свою історію, і дострокове знову не дали. Морріс поводився, як зразковий ув’язнений, і тепер на зеленому листочку значилася тільки одна причина: Потерпіла стверджує, що продовжує страждати.

Морріс запевнив себе, що на лайно йому насрати, і повернувся до камери. Не апартаменти в пентхаузі, звичайно, усього шість на вісім футів[26], але ж там були книги. Книги — це порятунок. Книги — це воля. Він розтягнувся на ліжку, уявляючи, як приємно було б провести п’ятнадцять хвилин наодинці з Корою Енн Хупер та електричним нейлером[27].

Наразі Морріс працював у бібліотеці, що було чудовою зміною на краще. Охоронцям було байдуже, на що він витрачає свою мізерну зарплатню, тому Морріс без проблем оформив передплату на «Американ бібліограферс ньюзлеттер»[28]. До того ж він отримував з усієї країни безліч безкоштовних каталогів від торговців рідкісними книгами. Книги Джона Ротстайна виставлялися на продаж досить часто й постійно зростали в ціні. Він став вболівати за них, як інші ув’язнені вболівали за спортивні команди. Більшість письменників після смерті падають у ціні, але деякі щасливчики, навпаки, починають цінуватися ще дорожче. Ротстайн належав до останніх. Інколи в якомусь із каталогів спливав Ротстайн з автографом. У Різдвяному каталозі Баумана за 2007 рік копія «Утікача», підписана для Гарпер Лі[29] — так звана асоціативна копія, — пішла за 17 тисяч доларів.

Усі роки ув’язнення Морріс стежив за міськими газетами, а потім, коли двадцять перше століття принесло свої технологічні зміни, і за різними міськими веб-сайтами. Земля між Сикоморовою й Березовою і раніше потерпала в трясовині судових процесів, що надзвичайно влаштовувало Морріса. Рано чи пізно він вийде на волю, і скриня, міцно оповита корінням того нависаючого дерева, чекатиме на нього. Те, що вартість записників уже зросла до астрономічних розмірів, його цікавило дедалі менше й менше.

Колись він був молодий і вважав, що радів би всім тим речам, за якими ганяються молоді люди, коли їхні ноги міцні, а яйця тугі: подорожі й жінки, машини й жінки, великі будинки, як ті, що стоять на Цукрових Пригірках, і жінки. Зараз же йому все це вже майже перестало снитися, а остання жінка, з якою він займався сексом, сприяла продовженню його ув’язнення. Він усвідомлював іронію свого становища. Але скорився. Світські потреби поступово відмирають. Ти втрачаєш швидкість, втрачаєш зір, у тебе, дідько, навіть агрегат перестає працювати, але література вічна, і на нього чекав цілий загублений світ, якого досі не бачили очі жодної людини, крім його творця. Якщо йому не судилося побачити цей світ раніше за сімдесят років, отже, так тому й бути. Були ще гроші, усі ці упаковки з готівкою. Не статок, звичайно, але на чорний день вистачить.

У мене є за що жити, казав він собі. Чи багато людей тут можуть таке сказати про себе, особливо, коли в них стегна стануть плюсклими, а член буде вставати, тільки коли захочеться відлити?

Морріс декілька разів написав Енді Халлідею, який таки придбав власний магазин, — Морріс дізнався про це з бюлетеня бібліофілів. Ще він дізнався, що в його приятеля були неприємності, щонайменше одного разу, коли той намагався продати викрадену копію найвідомішої книги Джеймса Ейджі, хоча йому таки вдалося вийти сухим із води. А шкода. Морріс із превеликим задоволенням зустрів би у Вейнсвіллі цього гоміка — поціновувача одеколону. Тут було повно поганих хлопців, які з радістю зробили б йому боляче за Моррі Белламі. Утім, усе це мрії. Якби Енді навіть засудили, він, напевно, відбувся б штрафом. Найгірше, що з ним могло статися, це заміський клуб на західному кордоні штату, куди доправляли злодіїв — білих комірців.

На жоден лист відповіді від Енді Морріс не отримав.

У 2010 його персональна ластівка знову повернулася до Капістрана, знову вся в чорному, ніби вдяглася на власний похорон. «Якого недовго чекати, якщо вона не скине вагу», — з огидою подумав Морріс. Щоки Кори Енн Хупер тепер звисали з боків шиї м’ясистими коржиками, очі майже зникли в жирових кишенях, шкіра набула землистого кольору. Чорну сумочку вона замінила на синю, але все інше залишилося незмінним. Нічні кошмари! Нескінченна терапія! Життя, зруйноване через моторошного звіра, який тієї ночі вискочив із провулка. І все таке саме, і таке подібне.

«Ти все ще живеш тим вошивим зґвалтуванням? — подумав Морріс. — Ти й не збираєшся рухатися далі?»

Морріс повернувся до камери, думаючи про те, що на лайно треба срати. Треба срати на, чорти б його забрали, лайно!

Того року йому виповнилося п’ятдесят п’ять.

Якось у березні 2014 один із наглядачів зайшов за Моррісом до бібліотеки, де той сидів за стійкою на роздачі, утретє перечитуючи «Американську пастораль». (На думку Морріса, це була, безперечно, найкраща книга Філіпа Рота.) Наглядач повідомив, що його викликають до адміністрації.

— Навіщо? — запитав Морріс, підводячись із-за столу. Виклики до адміністрації зазвичай не віщували нічого доброго. Найчастіше копи починали схиляти тебе стукати на кого-небудь і погрожували різними жахіттями, якщо відмовишся співпрацювати.

— Збирається комісія з умовно-дострокового.

— Ні, — здивувався Морріс. — Це помилка. Мене мають розглядати лише наступного року.

— Я роблю те, що мені сказали, — відповів наглядач. — Якщо не хочеш, щоб я записав тобі зауваження, знайди когось тебе підмінити й піднімай дупу.

Комісія з умовно-дострокового звільнення — цього разу три чоловіки й три жінки — зібралася в конференц-залі. Філіп Доунс, юрист-консультант комісії, доповнював комісію. Він зачитав лист від Кори Енн Хупер. То був дивовижний лист. У курви виявили рак. Добра новина, але наступна новина була ще кращою. Вона знімала всі заперечення проти дострокового звільнення Белламі та шкодувала, що так довго цього не робила. Потім Доунс зачитав листа з Міського арт-культурного комплексу Середнього Заходу, відомого під назвою МАК. Протягом багатьох років вони прийняли на роботу не одного умовно-достроково звільненого з Вейнсвілла й були готові взяти Морріса Белламі на півставки, призначивши діловодом й оператором комп’ютера. До роботи він міг стати з травня, якщо його буде звільнено.

— Ураховуючи вашу зразкову поведінку за останні тридцять років і зважаючи на лист міс Хупер, — заявив Доусон, — я вирішив призначити розгляд вашої справи на рік раніше, ніж планувалося. Міс Хупер повідомляє, що в неї залишилося небагато часу, і я впевнений, вона хоче покінчити з цим. — Він повернувся до решти. — Пані та панове, що скажете?

Морріс уже знав, що скажуть пані та панове. Інакше його б не стали приводити сюди. За умовно-дострокове звільнення проголосували шість членів комісії, проти — жоден.