Розділ «Стівен Кінг Чотири сезони»

На обличчі в Тода розквітла усмішка — широка, сліпуча.

— Так, тату!

І з гордою усмішкою Боуден провів Тода поглядом. Один такий на мільйон. І те, що він бачив у Тода на обличчі… то був не гнів. Точно не гнів. Може, образа…. але не та високовольтна емоція, яку він неначе угледів спочатку. Якби Тод аж так осатанів, він би точно знав. Він читав свого сина, як книгу. Так було завжди.

Посвистуючи на радощах, що виконав свій батьківський обов’язок, Дік Боуден розгорнув креслення й схилився над ним.

6

Грудень 1974-го.

Обличчя, що виринуло у відповідь на наполегливе Тодове тиснення дзвінка, було виснажене й жовтаве. Волосся, ще в липні пишне, почало лисіти на кістлявому лобі, видавалося неживим і ламким. Тіло Дюссандера, що й раніше було худим, тепер наче всохло… «Хоча, — подумав Тод, — до в’язнів концтаборів, які колись потрапляли йому до рук, йому ще ой як далеко».

Коли Дюссандер підійшов до дверей, Тод ховав руку за спиною. Та тепер витяг її звідти й вручив Дюссандеру обгорнутий пакунок.

— Щасливого Різдва! — загорлав він.

Спершу сахнувшись від коробки, Дюссандер узяв її — без найменшої втіхи чи подиву. Тримав із пересторогою, наче там, усередині, могла міститися вибухівка. За ґанком падав дощ. Він то починався, то переставав, і так тривало вже майже тиждень, тож Тод приніс пакунок під плащем. Загорнутий у веселеньку фольгу й прикрашений стрічкою.

— Що це? — без особливої цікавості спитав Дюссандер, коли вони зайшли на кухню.

— Розгорніть, побачите.

З кишені піджака Тод витяг бляшанку «коли» й поставив на червоно-білу церату, яка вкривала стіл у кухні.

— Краще опустіть ролети, — конфіденційним тоном порадив він.

І миттю на обличчя Дюссандера просочилася недовіра.

— Так? Чому?

— Ну… ніколи не знаєш, хто може підглядати, — усміхнувся Тод. — Хіба не це допомагало вам переховуватися всі ці роки? Завчасно помічати людей, які можуть помітити вас.

Дюссандер опустив кухонні ролети. Потім хлюпнув собі в склянку бурбону. І розв’язав стрічку на пакунку. Тод зав’язав її так, як це роблять на Різдво хлопчики — хлопчики, у яких у голові важливіші справи, такі, наприклад, як футбол, і вуличний хокей, і сеанс «Імперії страху» у п’ятницю ввечері, коли ви з другом, який прийшов на ночівлю, сидите вдвох під ковдрою, попритискавшись один до одного на краю канапи, і хихочете. Там було багато рваненьких країв, нерівних швів, багато скотчу. Весь пакунок промовляв: це жіноче діло, мені нема коли цим займатися.

Хоч як Дюссандер цьому опирався, та однаково був трохи зворушений. А пізніше, коли жах трохи влігся, подумав: «Я мав би здогадатися».

Подарунком був однострій. Уніформа СС. Разом із високими чоботами.