Розділ без назви (3)

Він дивиться на Дока і бачить на його обличчі збентеження. «Привіт?» — думає Шнобель.

Мишеня каже:

— Та йди ти до чорта. Я не збираюся про це говорити.

— Я абсолютно згоден з Мишеням, — каже Сонні.

— Тож я так розумію, що ваша відповідь «так», — каже Шнобель.

Диктатор Білл лежить на узбіччі із заплющеними очима, увесь в крові від рота до талії. Повітря досі сіре і липке, їхні тіла, здається, важать по тисячу фунтів, мотоцикли, неначе на свинцевих колесах. Сонні підкочує свій байк до тіла Диктатора, яке лежить горілиць і, не панькаючись, б’є його по ребрах.

Диктатор розплющує очі і стогне:

— Чорт, Сонні, — говорить він. — Ти мене вдарив. — Його очі мерехтять, він підводить голову із землі й помічає, що його одяг увесь у крові. — Що сталося? Мене вдарили?

— Ти поводився як герой, — каже Сонні. — Як ти почуваєшся?

— Хай йому грець. Де я вдарився?

— Звідки мені знати? — каже Сонні. — Давайте вибиратися звідси.

Інші проїжджають повз них. Диктатору Біллу вдається підвестися на ноги і, доклавши чергових героїчних зусиль, він піднімає свій байк і йде поруч із Сонні. Він штовхає його до шосе вниз стежкою слідом за іншими. Його дивує головний біль і кількість крові на тілі. Коли він минає останні дерева і приєднується до друзів на Шосе-35, несподівано чітко усвідомлює і відчуває, що тіло, здається, стає настільки легким, що може злетіти, він знову ледь не втрачає свідомість.

— Не думаю, що мене підстрелили, — каже він.

Ніхто не звертає уваги на Диктатора. Док запитує в Мишеняти, чи той не хоче поїхати в лікарню.

— Ніяких лікарень, чуваче. Лікарні вбивають людей.

— Тоді хоча б дозволь оглянути твою ногу.

— Гаразд, дивись.

Док стає на коліна на узбіччі дороги і підтягує штанку джинсів Мишеняти до коліна. Він робить це дуже обережно, але Мишеня все одно здригається.

— Мишеня, — каже він, — я ніколи не бачив такого укусу собаки.

— І собаки такого теж.