Розділ без назви (3)

Той самий нудьгуючий адміністратор дає таку ж, а можливо й ту саму, зелену картку з написом «ВІДВІДУВАЧ». Ліфт, на диво, схожий на той, що у Рітс Готель в місті Вендомі, покірно трясеться вгору повз другий і третій поверхи, а на четвертому зупиняється, щоб впустити молодого лікаря, який нагадує Родеріка Ашера. Він випускає Джека на п’ятому, де красиве блідо-жовте світло здається на відтінок чи два тьмяніше, ніж унизу, у величезному вестибюлі. Джек виходить із ліфта й прямує шляхом, який він проходив у супроводі Фреда Маршалла: через двоє великих подвійних дверей, повз відділення геронтології і амбулаторне відділення офтальмології, архів і, зрештою, ближче підходить до непередбаченої непередбачуваності, дедалі вужчими і темнішими коридорами, які ведуть до кімнати столітньої давнини з високими вузькими вікнами і темно-коричневою стійкою.

Чари розвіює черговий, що сидить за полірованим столом, — особа, яка на даний момент є вартовим цього царства. Він вищий, молодший і значно похмуріший, ніж його попередник. Коли Джек говорить, що хотів би побачитись із місіс Маршалл, молодик кидає презирливий погляд на картку з написом «ВІДВІДУВАЧ» і запитує, чи він родич, чи — ще один погляд на картку — медичний професіонал. Джек визнає, що ні те, ні інше. Але якщо молодик повідомить медсестрі Бонд, що містер Сойєр хоче поговорити з місіс Маршалл, то вона гарантовано відчинить неприступні металеві двері та впустить його всередину, оскільки це, так чи інакше, вона зробила вчора.

— Дуже добре, якщо так і було, — відповідає молодик, — але сьогодні медсестра Бонд аж ніяк не відчинить дверей і точно нікого не впустить, тому що сьогодні її немає на чергуванні. Але хіба вчора містер Сойєр приїжджав провідати місіс Маршалл не з одним із її родичів, скажімо, містером Маршаллом?

Так. Якщо необхідно, то можна проконсультуватися з містером Маршаллом, скажімо, по телефону, і він у манері, гідній похвали, переконає молодика, що містера Сойєра треба негайно впустити.

— Можливо, — погоджується молодик, — але правила лікарні вимагають, що немедичний персонал, який перебуває на таких посадах, як він, має отримувати дозвіл на зовнішні телефонні дзвінки.

— І від кого, — поцікавився Джек, — можна такий дозвіл отримати?

— Від виконуючої обов’язки старшої медсестри — медсестри Рек.

Джек, у якого, здається, зараз іскри з очей посиплються, говорить молодику, щоб той покликав неперевершену медсестру Рек і отримав дозвіл, а далі нехай усе буде, як скаже містер Маршалл, чоловік їхньої пацієнтки.

Ні, молодик не бачить на це ніяких підстав, оскільки він вважає, що це нікчемне витрачання часу і сил. Містер Сойєр не член сім’ї місіс Маршалл, тож неперевершена місіс Рек нізащо не дасть йому дозволу.

— Гаразд, — каже Джек, бажаючи придушити цього дратуючого нікчему. — Можливо, піднімемось адміністративними сходинками? Лікар Шпіґельман є десь тут?

— Можливо, — каже молодик. — Звідки мені знати? Лікар Шпіґельман переді мною не звітує.

Джек показує на телефон на столі.

— Я не кажу, що ви маєте знати, я кажу, що ви маєте дізнатися. Телефонуйте негайно.

Молодик, схилившись над телефоном, закотивши очі, натискає дві кнопки з цифрами і повертається спиною до кімнати. Джек чує, як він бубнить про Шпіґельмана, зітхає, а тоді каже:

— Гаразд, з’єднайте мене. — Після з’єднання він бурмоче щось, згадуючи ім’я Джека.

Те, що він чує у відповідь, змушує його різко випростатись і, вирячивши очі, подивитись через плече на Джека.

— Так, сер. Він зараз тут, так. Я скажу йому. — Повернувшись, веде далі: — Лікар Шпіґельман зараз прийде сюди. — Хлопець — йому не більше двадцяти — відходить назад і встромляє руки в кишені. — Ви той коп?

— Який коп? — запитує Джек, досі сердитий.

— Той, що приїхав з Каліфорнії та заарештував містера Кіндерлінґа.

— Так, це я.