Розділ без назви (3)

— Тепер, Арнольде, — каже Джек, — тобі подобається бути копом, чи не так?

— Мені? Я обожнюю бути копом. — Арнольд не може зустрітися поглядом із Джеком. — І я міг би бути хорошим копом, я це знаю, але шеф не вірить у мене. — Він ховає руки, які тремтять, у кишені штанів.

Джек розривається між співчуттям до цього, в принципі, безневинного чоловіка і бажанням копнути його в кінець провулку. Хорошим копом? Арнольд не міг би бути навіть хорошим начальником бойскаутів. Завдяки йому Дейл зазнав публічного приниження і зараз почувається, неначе його запроторили на лаву запасних.

— Але ти не виконав наказу, чи не так, Арнольде?

Арнольда неначе блискавкою вдарило.

— Що? Я нічого не робив.

— Ти сказав комусь, можливо, навіть кільком людям.

— Ні! — Арнольд несамовито крутить головою. — Я лише подзвонив своїй дружині і все. — Він благально дивиться на Джека. — Рибак говорив зі мною, він казав мені, де залишив тіло дівчинки, і я хотів, щоб Паула це знала. Чесно, Гол… лейтенанте Сойєр, я не думав, що вона подзвонить комусь іще, я хотів сказати лише їй.

— Поганий хід, Арнольде, — каже Джек. — Ти маєш розповісти шефу, що ти накоїв, і маєш зробити це негайно. Дейл заслуговує на те, щоб знати, що пішло не так, щоб він не звинувачував себе. Тобі ж подобається Дейл, чи не так?

— Шеф? — Голос Арнольда висловлює повагу до шефа. — Звичайно, що так. Він, він… чудовий. Але він мене не звільнить?

— Це залежить від нього, Арнольде, — каже Джек. — Як на мене, то ти на це заслуговуєш, але, можливо, тобі пощастить.

Навіжений Угорець човгає в бік Дейла. Джек спостерігає за їхньою розмовою якусь мить, а тоді проходить повз них до старого магазину, біля якого нещасні Шнобель Сент-Пір і Венделл Ґрін дивляться мовчки один одному у вічі.

— Вітаю, містере Сент-Пір, — каже він. — І тебе вітаю, Венделле.

— Я подам скаргу, — каже Ґрін. — Я збирався написати найбільшу історію за своє життя, а цей телепень розірвав плівку. Ви не можете так ставитися до преси; ми маємо право фотографувати все, що нам, в дідька, подобається.

— Може, ти ще скажеш, що в тебе також було право фотографувати тіло моєї мертвої доньки? — Шнобель дивиться на Джека. — Цей кусок лайна заплатив Тедді та іншим йолопам, щоб вони поводилися так, неначе з’їхали з глузду, щоб ніхто не помітив, як він прокрадеться всередину і сфотографує дівчинку.

Венделл тицяє пальцем у груди Джека.

— У нього немає на це доказів. Але я скажу вам дещо, Сойєре. Я зробив кілька ваших знімків. Ви приховували докази у своїй вантажівці, я зловив вас на гарячому. Тож подумайте двічі, перш ніж ображати мене, а інакше я виведу вас на чисту воду.

Здається, небезпечний червоний туман заповнює Джекову голову.

— Ти збирався продати фотографії тіла дівчинки?

— А тобі яка різниця? — На обличчі Венделла Ґріна з’являється широка огидна посмішка. — Ти теж не безвинний. Можливо, ми можемо допомогти один одному?