Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Що?

— Кожна людина має орган, відомий як апендикс. Інколи він запалюється і його треба видалити. Тут немає нічого незвичайного. Однак після видалення якийсь час треба полежати в лікарні. Лікар каже, нам дуже пощастило, що мама здогадалася негайно привезти тебе сюди. Могло б бути набагато гірше, але тепер усе буде гаразд.

— Справді? І я міг би вмерти?

Батько завагався:

— Можливо.

Це добре. Адже друзі здивуються ще більше, коли він розповість, що міг умерти.

— А втім, це несправедливо, — буркнув Гаральд.

— Що саме, батьку?

— Якби ти жив у Майклгарді й був старшим гравцем в «Епіку», вони б ставилися до тебе інакше. — Гаральд замислився. — Або якби ми мали тисячі золотих візантинів.

Ерік бачив, що батько розгніваний, але не розумів його розмірковувань.

— Лікар каже, що необхідне обладнання тут зламалося понад двадцять років тому. Отже, вони мають удатися до хірургічного втручання. В тебе лишиться рубець, який довго гоїтиметься.

— Як довго?

— Два тижні.

Аж зойкнувши од розпачу, що на якийсь час здолав навіть гарячку, Ерік збагнув, що мав на увазі батько:

— Але ж, тату, тоді має відбутися перший етап випускного турніру!

— Атож, — протяжно й сумно зітхнув Гаральд. — І все-таки, синку, твоє здоров’я найважливіше. І, зрештою, тебе ніхто не квапить вибиратися з Остерфіорда.

— Знаю. Але ж ідеться не про мене. Я думаю про інших. — У голові хлопця закрутився вихор думок і почуттів. — Що станеться з командою? Адже ми всі заявлені як «Остерфіордські гравці». Інні, BE, Сігрид. А Б’єрн навіть поступився своїм місцем у команді сільськогосподарської школи, щоб бути разом з нами. А як щодо наших тренувань? — Думки гарячково наздоганяли одна одну. Години тренувань на мисливських угіддях і на арені пропали марно. Його мрія про виклик Центральному Комітетові видається тепер нездійсненною фантазією.

Приголомшені Ерік і Гаральд довго сиділи мовчки.

Пополудні по Еріка прийшли санітари й поклали його на ноші на коліщатках. Поки його везли лікарняним коридором, ноші жалібно, немов налякана пташка, вищали після кожного оберту коліщат. Черк, черк, черк… Тиньк на стелі коридору порепався, а подекуди й зовсім відпав, там виднівся жовтуватий камінь. Зрештою санітари зупинили візок у кімнаті з великою рухомою лампою, спрямованою на нього, немов змія, що ладна кинутись.

Тривалий час Ерік лежав сам, чув, як десь далеко бахкають двері, і трохи боявся тієї змії. Потім до кімнати почали заходити люди, і хлопець уловив уривки розмови.