Стукіт у двері змусив його нараз прокинутись. Штормовий вітер і дощ не дали змоги почути кроків гостя ще на подвір’ї. То була не Інні й не Б’єрн, бо стукіт був незнайомий.
Ерік відчинив двері, одразу увірвався холодний вітер, дощем скропивши обличчя. Під дверима стояв старий чоловік у пончо та широкому капелюсі й тримав мотузку, що тяглася до геть мокрого жалюгідного віслюка, навантаженого ящиками. Мокрий як хлющ чоловік підвів очі, й Ерік вражено впізнав у ньому славетного Свейна Рудобородого.
— Можна зайти?
— Звичайно, звичайно. Хвилиночку. — Ерік квапливо вдягнув черевики і плащ. Свейн тим часом розвантажував віслюка і, натужившись, заносив важкенькі ящики до передпокою.
— Стривайте, дайте я допоможу вам! — ухопився Ерік за ручку надто великого ящика, тимчасом як у голові вихором закрутилися думки. Чому Свейн тут? Чому така нагальність, що він подорожує під час шторму?
Занісши ящики в хату, вони пішли до віслюка, завели його до стайні, обтерли й поставили поруч із Ліваном, круп прикрили ковдрою, а в ясла кинули оберемок сіна.
Потім зайшли до хати, струсили мокрі капелюхи й зачинились од шторму.
— Боюсь, я мало що можу запропонувати вам, — Ерік пригладив мокре волосся й витер руки об штани. — Я маю трішки помідорного супу й можу нагріти його… крім того, в нас є питний мед.
— Це вже добре, — з насолодою зітхнув Свейн, сідаючи на Еріків стілець. — Можна мені й того, і того?
— Безперечно. — Ерік приніс казан із супом до вітальні й повісив його над вогнем. Згадав, що є трохи хліба, його лише вчора спекла мати Інгеборг. Коли Свейн пожадливо накинувся на буханець, Ерік із цікавістю придивився до нього, але не озвався і словом.
Чистих тарілок не було, тож Ерік вибрав одну серед стосу немитого посуду в кухні й швиденько помив. Крім того, дістав мед із верхньої полиці і приніс його разом зі склянкою.
— А ти не хочеш меду? — запитав Свейн, побачивши одну склянку.
— Ні. Я, власне, не люблю його.
Знову запанувала тиша, Свейн дмухав на суп і наминав так швидко, як дозволяла температура страви. Поївши й витерши тарілку рештками хліба, він подякував і віддав тацю Ерікові.
Коли Ерік повернувся з кухні, зігріте вогнем і медом Свейнове обличчя вже трохи почервоніло.
— Мабуть, ти дивуєшся, що я тут роблю? — усміхнувся Ерікові старий драконовбивця.
— Так. — Ерік сів на материн стілець, тож вони могли бачити одне одного.
— Не знаю, чи цю новину оприлюднили, але я вже не член Центрального Комітету.
— Не член? — здивувався Ерік. — Вони не спорядили для вас нового персонажа?
— Ні, — Свейн так міцно стиснув рукою бильце, що аж побіліли щиколотки. — Ні. Вони вирішили усунути мене, бо мій персонаж мертвий.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 109. Приємного читання.
TextBook