Саботаж кохання

— Мама не дозволяє мені виходити з нашого гетто.

— А чому Фабріціо не приходить до тебе у Сань Лі Тхунь?

Мовчання.

— Велосипедом чверть години їзди. Я їжджу туди щодня.

— Мама каже, що виходити за огорожу небезпечно.

— То й що ж. Може, Фабріціо боїться? А я щодня виходжу.

— Йому батьки не дозволяють.

— І він слухняний хлопчик?

Мовчання.

— Завтра я попрошу його прийти до мене у Сань Лі Тхунь. Він прийде, сама побачиш. Він робить усе, що я попрошу.

— Оце вже ні! Якщо він тебе кохає, сам має подумати про таке. Інакше це втрачає будь-яку цінність.

— Він кохає мене.

— То чому ж не приїздить?

Мовчання.

— Може Фабріціо у Вай Цяо Тха Лу має іншу наречену? — закинула я гіпотезу.

Елена презирливо гигикнула.

- Інші дівчата не такі гарні, як я.

— Що ти про це знаєш? Не всі ж вони ходять до французької школи. Наприклад, англійки.

— Англійки-и-и! — засміялася маленька італійка, неначе це просте речення знімало всі підозри.

— А чого ти? Так, англійки. Наприклад, леді Годіва. Елена зацікавлено глянула на мене. І я пояснила їй, що англійки мали звичку прогулюватися зовсім голенькі, закутані лише у довге волосся, верхи.