Саботаж кохання

— Що ж, діти, гадаю, ми дійшли згоди.

Не можу й описати, якою мірою огидною була мені ця махінація.

Насамперед, я вважала сагу Фабріціо простакуватою і придуркуватою.

«Та це ж чистісінька філантропія», - подумки вигукнула я під час читання з таким гірким розчаруванням, що можна натомість було б сказати: «Та це ж чистісінька пропаганда!»

Зрештою, раптова підтримка твору дорослим одразу видалась мені гарантією пересічності.

Перше враження тільки підтвердило цю огидну ідеологічну інтригу.

Решта була у тому ж стилі: рішення на основі цілковитого бурхливого схвалення, а не завдяки голосуванню, майже одностайна перемога в оцінках і т. і.

І, нарешті, стрижень — обличчя переможця, який вийшов на естраду привітати виборців і детальніше викласти свій проект.

Ота його лагідна і самовдоволена посмішка!

Отой його придуркуватий голос при поясненні своєї чудової історії про зголоднілих сміливців!

А надто, одностайні радісні вигуки банди малих телепнів!

Єдиною, хто не верещав, була Елена, але гордість, з якою вона поглядала на героя дня, промовляла сама за себе.

Насправді те, що моє оповідання тихесенько прибрали з очей, майже не зачіпало мене. Моя амбітність поширювалась лише на войовничість і кохання. Писати, я гадала, це ліпше для інших.

Натомість, мені блювати хотілось від того, що огидна облудність цього малого незграби викликала таке ідолопоклонство.

Те, що значна частка ревнощів і підступності домішувались до мого обурення, не змінює суті справи. Мені було бридко, що історію, у якій щирі почуття проміняли на вигадку, вознесли до небес.

Відтоді я вирішила для себе, що література — то гнилий світ.

Махінація почала працювати.

Вважалось, що над цим проектом працюють сорок наших дітей — три класи.

Смію запевнити, що історіографів було максимум тридцять дев'ять. Тому що я краще б здохла, ніж хоч найменшою мірою підтримала ці витівки народного повчання.

Якщо ще відняти малих перуанців та інших марсіан, які затесалися серед нас, але не кумекали й слова французькою, лишиться тридцять чотири.