Саботаж кохання

Я тремтіла. Я обожнювала це місце розпусти, але мене охоплював жах від самої думки, що таке створіння, як вона, могло наважитися відвідувати таке небезпечне місце. Вона, котра ненавиділа фізичне насильство!

У кожному разі, я пообіцяла собі розквасити пику тому чи тій, хто зачепить бодай одну її волосинку. Тоді вже, напевно, вона зверне на мене увагу. Тим більше, що кривдник, швидше за все, зробить з мене відбивну, а Олена наді мною посміється.

То було зайве.

Диво ставалося скрізь, куди приходила Елена. З першого ж дня навколо моєї коханої утворилася аура миру, ніжності та гречності. Вона могла пройти повз найкри-вавіші бійки, аура оповивала її крок за кроком. То була загальноприйнята, природна, інстинктивна реакція: ніхто не смів посягнути на таку прекрасну і досконалу річ.

О четвертій вона поверталася у гетто така ж чистенька й чепурненька, як і вранці.

Вибухоподібна атмосфера школи, здавалося, їй не заважала. Вона просто не помічала її. Принаймні, удавала, що не помічає. На перервах вона повільним кроком міряла виквацьований землею дворик, щаслива, що лишається на самоті.

Те, що мало статися, сталося — ця самотність не тривала довго.

Зверхня врода, якою вона була наділена, наснажувала до поваги на відстані. Я ніколи й уявити собі не могла, що десь існує сміливець, здатний наблизитися до неї. Отож, це кохання завдавало мені різних мук, але тільки не ревнощів.

Ото був ступор, коли якось вранці у дворі я побачила, як один життєрадісний хлопчак розповідав італієчці всілякі витребеньки.

І вона… вона навіть зупинилася, щоб вислухати.

І вона навіть слухала. Вона підвела своє личко до його пики. І її очі, її ротик виказували особу, яка слухає.

Безперечно, у її вигляді не було захвату чи захоплення. Але вона справді слухала. Вона спромоглася бути уважною до когось.

Мені навіть здалося, що в ту мить хлопчак існує для неї.

І це існування тривало принаймні хвилин десять.

І позаяк він навчався у її класі, Господь знає, скільки ще часу він існував для неї без мого відома.

Ницість, яка не має назви.

Слід навести кілька онтологічних пояснень.

До чотирнадцяти років я поділяла людей на три категорії: жінок, дівчаток і незграб.

Усі інші розбіжності видавалися мені анекдотичними: багаті чи бідні, китайці чи бразильці (за винятком німців), господарі чи раби, красені чи потвори, дорослі чи вже старі — всі ці нюанси, звичайно, мали значення, але вони не зачіпали сутність людей.

Жінки були необхідною категорією осіб. Вони готували їсти, одягали дітей, вчили їх зашнуровувати черевики, прибирали, виношували у череві дітей, носили привабливий одяг.