Саботаж кохання

Від незграб — пуття ніякого. Дорослі незграби вранці йшли до «офісу» — своєрідної школи для дорослих — тобто місця, потрібного як собаці п'ята нога. Увечері вони навідувалися до друзів — мало почесне заняття, про яке я згадувала вище.

Фактично, дорослі незграби лишались схожими на дітей-незграб, з тією істотною відміною, що втратили скарби дитинства. Проте їхні функції майже не змінилися, як і їхня фізика.

Натомість жінки і дівчатка дуже відрізнялися. Насамперед, вони не належали до однієї статі: щоб це збагнути, досить було одного-єдиного погляду. Зрештою, з віком їхня роль колосально зростала: з розряду нікому не потрібних дітей вони переходили до категорії жінок першорядної вартості, тоді як незграби все життя так і лишалися непотрібними.

Серед дорослих незграб, єдиними з яких можна мати бодай якийсь зиск, були незграби, що імітували жінок: кухарі, продавці, вчителі, лікарі й робітники.

Це тому, що спочатку ці професії були жіночі, надто ж остання. На багатьох пропагандистських афішах, якими було позначено периметр Міста Вентиляторів, товстопикі й радісні робітниці завжди втілювали робітників. Вони ремонтували опорні стовпи з виразом такого щастя на обличчі, що навіть шкіра на ньому рожевіла.

Село підтверджувало істини міста: на панно були зображені лише життєрадісні і відважні селянки, які в екстазі в'яжуть снопи.

Дорослі незграби були надто придатні для професій-симуляцій. Так, китайські солдати, що охороняли гетто, вдавали здатних на все, але нікого не вбивали.

Я відчувала до незграб симпатію, тим паче, що вважала їхню долю трагічною: вони ж смішними й народжувалися. Вони народжувалися з отією сміхотворною штукенцією поміж ніг, якою так пишалися і від якої видавалися ще смішнішими.

Нерідко діти-незграби показували мені цей предмет, але ефект завжди був той самий — я до сліз заходилася сміхом. Вони чудувалися такій реакції.

Якось я не стрималась і щиро та люб'язно сказала одному з них:

— Бідолашненький!

— Чого це? — перепитав той здивовано.

— Це, мабуть, неприємно.

— Ні, - запевнив той.

— Так-так! І ось тобі доказ. Коли вас туди вдарять…

— Ну-у так. Тільки це ж зручно.

— Що-о?

— Можна робити «пі-пі» навстоячки.

— То й що?

— Це зручніше.