Від незграб — пуття ніякого. Дорослі незграби вранці йшли до «офісу» — своєрідної школи для дорослих — тобто місця, потрібного як собаці п'ята нога. Увечері вони навідувалися до друзів — мало почесне заняття, про яке я згадувала вище.
Фактично, дорослі незграби лишались схожими на дітей-незграб, з тією істотною відміною, що втратили скарби дитинства. Проте їхні функції майже не змінилися, як і їхня фізика.
Натомість жінки і дівчатка дуже відрізнялися. Насамперед, вони не належали до однієї статі: щоб це збагнути, досить було одного-єдиного погляду. Зрештою, з віком їхня роль колосально зростала: з розряду нікому не потрібних дітей вони переходили до категорії жінок першорядної вартості, тоді як незграби все життя так і лишалися непотрібними.
Серед дорослих незграб, єдиними з яких можна мати бодай якийсь зиск, були незграби, що імітували жінок: кухарі, продавці, вчителі, лікарі й робітники.
Це тому, що спочатку ці професії були жіночі, надто ж остання. На багатьох пропагандистських афішах, якими було позначено периметр Міста Вентиляторів, товстопикі й радісні робітниці завжди втілювали робітників. Вони ремонтували опорні стовпи з виразом такого щастя на обличчі, що навіть шкіра на ньому рожевіла.
Село підтверджувало істини міста: на панно були зображені лише життєрадісні і відважні селянки, які в екстазі в'яжуть снопи.
Дорослі незграби були надто придатні для професій-симуляцій. Так, китайські солдати, що охороняли гетто, вдавали здатних на все, але нікого не вбивали.
Я відчувала до незграб симпатію, тим паче, що вважала їхню долю трагічною: вони ж смішними й народжувалися. Вони народжувалися з отією сміхотворною штукенцією поміж ніг, якою так пишалися і від якої видавалися ще смішнішими.
Нерідко діти-незграби показували мені цей предмет, але ефект завжди був той самий — я до сліз заходилася сміхом. Вони чудувалися такій реакції.
Якось я не стрималась і щиро та люб'язно сказала одному з них:
— Бідолашненький!
— Чого це? — перепитав той здивовано.
— Це, мабуть, неприємно.
— Ні, - запевнив той.
— Так-так! І ось тобі доказ. Коли вас туди вдарять…
— Ну-у так. Тільки це ж зручно.
— Що-о?
— Можна робити «пі-пі» навстоячки.
— То й що?
— Це зручніше.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Саботаж кохання» автора Амелі Нтомб на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 32. Приємного читання.