Розділ «Роман та уривки з романів»

— Як ви тут миленько сидите! — вигукнула Лені і з тарілкою в руках зупинилась у дверях. Чоловіки й справді сиділи поруч, при найменшому порусі вони б ударились головами, а купець, дарма що невисокого зросту, ще й згорбився, примусивши скорчитись і K., бо інакше той би не чув нічого.

— Ще хвилиночку! — наче відганяючи Лені, крикнув К. і нетерпляче шарпнув рукою, яка ще й досі лежала на купцевій руці.

— Він хоче, щоб я розповів йому про свій процес, — сказав купець Лені.

— Ну ж розповідай, розповідай, — заохотила Лені. До купця вона зверталася ласкаво, а водночас і трохи зверхньо, К. те не подобалось; як він щойно довідався, цей чоловічок таки чогось вартий, він має принаймні досвід і вміє розповісти про нього. К. невдоволено дививсь, як Лені забрала в купця свічку, — він і досі цупко тримав її, — фартухом витерла йому руку, а потім, присівши, стала зішкрябувати віск, який позаляпував йому штани.

— Ви хотіли розповісти мені про адвокатську дрібноту, — нагадав К. і відсунув, нічого більше не кажучи, руку Лені.

— Чого тобі треба? — здивувалась Лені і легенько вдарила К. рукою, знову взявшись до своєї роботи.

— Атож, про адвокатиків, — обізвався купець і замислено потер рукою чоло. К. прагнув допомогти йому й нагадав знову:

— Ви хотіли мати негайний успіх і пішли до адвокатської дрібноти.

— Правильно, — підтвердив купець, але мовчав і далі. «Він, певне, не хоче говорити перед Лені», — подумав К. і, притлумивши власну нетерплячку миттю почути дальшу оповідь, більше не насідав на співрозмовника.

— Ти доповіла про мене? — запитав К. Лені.

— Звичайно, — відповіла дівчина, — він уже чекає. Лиши тепер Блока, з ним можна поговорити й потім, він зостанеться тут. — К. іще вагався.

— Ви залишитесь тут? — запитав К. купця, прагнучи, щоб той відповів сам, а не Лені говорила замість нього, наче його й на кухні не було, К. сьогодні весь вечір тамував гнів на Лені. І йому знову відповіла тільки Лені:

— Він часто тут спить.

— Спить тут? — не вірячи, загорлав K., він гадав, що купець лише зачекає його тут, поки він швиденько поговорить з адвокатом, а потім вони вийдуть разом і докладно й без перешкод доведуть до кінця свою розмову.

— Так, — мовила Лені, — бо, Йосифе, не кожного, як тебе, пускають до адвоката будь-якої години. Ти, здається зовсім не дивуєшся, що адвокат незважаючи на хворобу, приймає тебе об одинадцятій годині вечора. Ти береш те, що роблять для тебе друзі, як щось зрозуміле само собою. Що ж, твої друзі, або принаймні я, роблять це залюбки. Я не хочу жодних інших подяк і вони мені й непотрібні, поки ти кохаєш мене.

«Хіба я кохаю тебе, — подумав К. першої миті, але потім йому мов ударило в голову: — Що ж, я кохаю тебе». А проте сказав, відкинувши все інше:

— Приймає, бо я його клієнт. Якби для цього мені навіть була потрібна ще чиясь допомога, невже б я мусив щокроку водночас і жебрати, і дякувати?

— Який він сьогодні нехороший, — поскаржилася Лені купцеві.

«Тепер уже я відсутній», — подумав К. і навіть розгнівався на купця, коли той, набравшись нечемності під Лені, проказав:

— Адвокат приймає його ще й з інших причин. Його випадок набагато цікавіший за мій. Крім того, його процес тільки-но починається, тож, мабуть, ще не дуже заплутаний, і тому адвокат охоче працює з ним. Згодом усе буде по-іншому.