Розділ «Роман та уривки з романів»

— Ох, — засміялася дівчина, і цей сміх, і зауваження К. немов піднесли її, натомість К. з хвилинку помовчав. Звикнувши до навколишньої пітьми, він уже бачив у кімнаті окремі подробиці обстави, і найдужче йому припало до вподоби велике полотно, що висіло праворуч від дверей. К. нахилився, щоб краще його бачити. Картина зображувала чоловіка в суддівській мантії, що сидів на високому позолоченому троні, золотий полиск мов заливав картину і засліплював глядача. Вражало те, що суддя не сидить спокійно та гідно, а твердо сперся лівою рукою на спинку й бічне бильце, натомість права рука була вільна, тільки пальці легенько охоплювали бильце, і здавалось, ніби наступної миті суддя могутнім рухом здійме її вгору і обурено скаже щось дуже важливе, може, навіть оголосить вирок. Звинувачений, певне, стояв десь біля підніжжя сходів, їхню верхню сходинку, прикриту жовтим килимом, ще можна було бачити на картині.

— Може, це мій суддя, — сказав К. і показав пальцем на картину.

— Я знаю його, — озвалась Лені і теж подивилась на картину, — він часто сюди ходить. Картина зображує його замолоду, але він ніколи й близько не був схожий на свою подобизну, бо надто вже миршавий та мізерний. А проте волів, щоб на картині його зобразили саме таким, він, як і всі тут, по-дурному марнославний. Але і я марнославна, і через те дуже невдоволена, що я вам геть не подобаюсь.

На це останнє зауваження К. відповів тільки тим, що пригорнув Лені до себе, вона мовчки схилила голову йому на плече. Згодом К. запитав:

— А яка в нього посада?

— Слідчий, — відповіла дівчина і стала бавитися пальцями руки, якою К. обняв її.

— Знову лише слідчий, — розчаровано протягнув К., — вищі судовики ховаються. Але ж принаймні він сидить на троні.

— Це все вигадка, — пояснювала дівчина, схилившись обличчям до руки K., — насправді він сидить на застеленому попоною ослоні. Але невже ви завжди думаєте тільки про процес? — повільно докинула вона.

— Ні, аж ніяк, — відповів K., — насправді я дуже мало думаю про нього.

— Але ваша помилка не в цьому. Як я чула, ви дуже непоступливі.

— Хто це каже? — запитав К., відчуваючи на своїх грудях тіло дівчини й дивлячись на її пишні, чорні, туго скручені коси.

— Якщо я назву, то буду наче зрадниця, — відповіла Лені. — Не запитуйте, будь ласка, про ім’я, краще виправте свою помилку, не будьте такі непоступливі, від цього правосуддя боронитися нема змоги, треба зізнатися, розповісти про свій злочин. Отже, при першій нагоді зізнайтеся в скоєному злочині. Аж тоді замаячить надія втекти від правосуддя, тільки тоді. А втім, навіть у тому разі конче потрібна ще чиясь допомога, але за допомогу не переживайте, тут я сама стану вам у пригоді.

— Отже, ви знаєте механізм правосуддя і тямите, як його можна обдурити, — мовив K., садовлячи дівчину собі на коліна, бо вона надто тісно пригорнулася до нього.

— Як добре, — зітхнула дівчина і вмостилась зручніше на колінах, розправивши сукню й висмикнувши блузу. Потім обома руками обняла К. за шию, відхилилась і довго дивилась йому у вічі.

— А якщо я не зізнаюсь, ви не зможете мені допомогти? — несміливо запитав К. «Я собі здобуваю помічниць, — мало не чудуючись, думав він. — Спершу панна Бюрстнер, потім дружина судовця і нарешті ця мила служниця, що, здається, відчуває в мені якусь незбагненну потребу. А як вона сидить на моїх колінах, немов це її єдине законне місце!»

— Ні, — відповіла Лені, повільно хитаючи головою, — тоді я не зможу вам допомогти. Але ви моєї допомоги не хочете, ви нею не переймаєтесь, ви вперті, і вас годі переконати. А у вас є кохана? — запитала вона через хвилину.

— Нема, — відповів К.

— Невже?

— А й справді, — мовив К. — Уявіть собі, я збрехав вам, у мене є навіть її фотографія.

Дівчина попросила, і К. показав їй фотографію Ельзи; служниця, скрутившись у нього на колінах, роздивлялась зображення. То був миттєвий знімок. Ельзу зняли, як вона закрутилась у танці, бо в шинку вона не раз охоче танцювала. Складки сукні розметались довкола, Ельза вперлась руками в тугі боки і, сміючись, випроставши шию, дивилась кудись убік; кому призначався той усміх, з фото годі було зрозуміти.