Розділ «Ар'я»

— Саме так, — мовив він. — Але в Домі Чорного та Білого немає місця для Ар’ї з дому Старк.

— Благаю вас, — попрохала вона. — Я не маю куди піти.

— Ти боїшся смерті?

Вона вкусила губу.

— Ні.

— Ану ж погляньмо.

Жрець опустив каптура. Під ним він не мав обличчя, лише жовтий череп з кількома клаптиками шкіри на щоках; з порожньої очниці звивався білий хробак.

— Поцілуй мене, дитино, — прорипів жрець голосом глухим і страшним, наче передсмертне хрипіння.

«Тю, він мене лякати надумав?» Ар’я поцілувала його в те місце, де мав бути ніс, і висмикнула могильного хробака з ока, заміряючись з’їсти. Але той розтанув у руці, наче тінь.

Жовтий череп теж танув на очах, а під ним з’являлося усміхнене обличчя найлагіднішого старенького, якого вона стрічала за життя.

— Ще ніхто не пробував з’їсти мого хробака, — мовив він. — Ти така голодна, дитино?

«Так, — подумала вона, — але мій голод не втамуєш їжею.»