Розділ «Серсея»

— Та я можу! — запропонував Озмунд Кіптюг з широкою усмішкою. — Маргерія має таку гарненьку струнку шийку. Добрий гострий меч ураз її перерубає.

— Справді, — відповіла Таена, — але при Штормоламі стоїть тирелівське військо, а у Дівоставі — ще одне. Там теж є гострі мечі.

«Навколо мене — трояндовий потоп.» Це дратувало королеву. Мейс Тирел, на відміну від його доньки, був їй ще потрібен. «Принаймні, доки не здолаємо Станіса. Тоді мені з них буде ніхто не потрібен.» Але як позбавитися доньки, не втративши батька?

— Зрада зрадою, — мовила вона, — але треба знайти докази. Переконливіші, ніж місячний узвар. Якщо невірність Маргерії буде доведено, то навіть її власний пан батечко муситиме засудити зрадницю, бо й сам поділить її ганьбу.

Кіптюг пожував кінець одного вуса.

— То треба застукати їх на гарячому.

— Як? Кайбурн приставив до неї споглядачів пильнувати вдень і вночі. Її слуги беруть мої гроші, але приносять самі лише порожні плітки. Та й самого коханця ніхто не бачив. Вуха ззовні її дверей чують співи, сміх, теревені. Геть нічого корисного.

— Маргерія надто хитра, щоб її отак легко було заскочити, — мовила пані Добромир. — Її жіноцтво — то її фортечні мури. Вони сплять з нею, вдягають її, моляться разом, читають разом, шиють та вишивають. Коли вона не виїжджає з соколом чи на прогулянку, то грає у «запрошення до замку» з малою Алісанною Булвер. Якщо поруч є чоловіки, то там неодмінно крутиться її септа або сестри в перших.

— Але ж колись вона їх позбавляється! — наполягала королева. Раптом їй дещо спало на думку. — Якщо тільки її жіноцтво не в змові теж… коли не всі, то принаймні дехто…

— Сестрички? — Навіть у голосі Таени забринів сумнів. — Але усі три молодші від малої королеви, і невинніші.

— Розпуста часто вбирається у білі шати невинності. Це робить гріх лише гидкішим. Їхні імена вкриються ганьбою. — Раптом королева майже відчула смак перемоги. — Таено, ваш вельможний чоловік є моїм юстиціарієм. Ви удвох маєте повечеряти зі мною сьогодні ж надвечір.

Все мало робитися швидко, перш ніж Маргерія забере в свою крихітну капустину втекти до Вирію або попливти на Дракон-Камінь — сидіти при смертному ложі свого пораненого брата.

— Я накажу кухарям засмажити вепра. І звісно, заграти музики, щоб веселіше їлося і травилося.

Таена зрозуміла натяк дуже швидко.

— Музики. Таки-так.

— Ходіть перекажіть вашому вельможному чоловікові та домовтеся зі співцем, — заохотила Серсея. — Ви, пане Озмунде, лишіться. Нам треба чимало обговорити. Мені також знадобиться Кайбурн.

На жаль, на раптове замовлення королеви у кухні не знайшлося дикого вепра, а висилати мисливців бракувало часу. Тому кухарі забили одну зі свиней замкового господарства і спекли окіст, приправлений гвоздиками, медом та сушеними вишнями. Довелося Серсеї вдовольнитися, хай як їй кортіло іншого. Потім вони їли печені яблука з гострим білим сиром. Пані Таена проковтнула усе до шматочка — не те що Ортон Добромир, чиє кругле обличчя мінилося плямами, блідло та пітніло весь час від юшки до сиру. Він пив багато вина і крадькома кидав погляди на співця.

— Так шкода нашого князя Гиліса, — мовила нарешті Серсея. — Все ж смію сказати, ніхто з нас не сумуватиме за його кашлем.

— Авжеж не сумуватиме. Певна річ.

— Нам знадобиться новий скарбничий. Якби не заворушення у Долині, я б відкликала звідти Петира Баеліша, але… Маю на думці спробувати пана Гариса на новій посаді. Авжеж він упорається не гірше за Гиліса. Цей хоч не кашляє.