Розділ «Заплямований лицар»

— Ні.

Він відкотився ще далі й сів на краєчку ліжка. У кімнаті панувала спека, та все ж він тремтів, наче з холоду.

— Кров тече, — мовила вона. — Я надто сильно тебе подряпала.

Коли вона торкнулася його спини, він зіщулився, наче її пальці палали вогнем.

— Не треба. — І підвівся голий. — Більше не треба.

— Маю цілющу масть. Для твоїх подряпин.

«Але чим змастити мою ганьбу?»

— Подряпини — то пусте. Пробачте мені, ясна панно, я мушу йти…

— Вже так скоро?

Вона мала низький, хрипкуватий, звабливий голос, широкий рот, створений для лагідного шепотіння у вухо, повні вуста для палких поцілунків. Волосся — чорне і рясне — спадало їй на голі плечі й далі аж до верхівок повних грудей, закручуючись великими, м’якими, недбалими кучерями. Таке саме м’яке та кучеряве волосся вона мала і на своєму горбку нижче живота.

— Лишайся на ніч зі мною, мій лицарю. Я ще багато чого маю тебе навчити.

— Я вже навчився від тебе забагато.

— Не пригадую, щоб раніше ти гребував моєю наукою, ясний лицарю. Ти направду не хочеш утекти від мене до іншого ліжка, іншої жінки? Ану кажи, хто вона! Я битимуся з нею за тебе — з голими цицьками, ніж проти ножа. — Вона посміхнулася. — Ну хіба що то котрась із Піщаних Змійок. Тоді ми тебе поділимо. Я ж так люблю своїх сестричок.

— Ти знаєш, що інших жінок я не маю. Лише… свою службу.

Вона перекотилася на один лікоть, щоб краще його бачити. Великі чорні очі сяяли у світлі свічок.

— Оту чумову сучку? Я її знаю. Між ніг — суха, наче пил пустелі, а цілунками випустить з тебе останню кров. Хай та клята служба поспить сама, а ти лишайся зі мною на ніч.

— Моє місце — в палаці.

Вона зітхнула.

— З королівною замість князівни. Ти змушуєш мене до ревнощів. Гадаю, ти любиш її більше за мене. А вона ж така для тебе юна. Тобі потрібна не дівчинка, а доросла жінка. Та якщо тобі до смаку, я можу вдати з себе невинну дівчинку.

— Не треба так казати. — «Пам’ятай: вона ж дорнійка.» У Обширі подейкували, що то з-за дорнійського харчу їхні чоловіки такі гарячі, а жінки — хтиві та свавільні. «Вогняний перець і чудернацькі приправи розбурхують кров. Вона нічого не може з собою вдіяти.» — Я люблю Мирцелу як доньку.