Розділ « Стівен Кінг Куджо»

З думкою Джорджа в місті погоджувалися всі. Тітка Евві як найстарша жителька Касл-Рока вже два роки була почесною власницею ціпка від газети «Бостон Пост». Його колишнім власником був Арнольд Гіберт, котрому виповнився сто один рік, і він упав у такий маразм, що поговорити з ним стало таким же викликом, як розмова з порожньою бляшанкою з-під котячих консервів. Він скотився з веранди Касл-Рокського притулку для старих і скрутив собі в’язи рівно за двадцять п’ять хвилин після того, як востаннє намочив штани.

Тітка Евві не настільки вижила з розуму, як Гіберт, і була далеко не такою старою; і хоча дев’яносто три — вік доволі солідний і їй приносило неабияке задоволення кричати на Джорджа Міру, що (нерідко очманілий з похмілля) слухав її з покірним виглядом, та вона не була настільки дурною, щоб, як Гіберт, утратити свій дім.

А на погоді вона справді зналася. Усі старші мешканці містечка, котрі цікавилися такими справами, одностайно стверджували, що тітка Евві ніколи не помилялася щодо трьох речей: коли має розпочатися перша косовиця, чи рясно вродять чорниці і якою буде погода.

Одного ранку на початку червня стара, важко спираючись на свій почесний ціпок і покурюючи цигарку «Герберт Терейтон», почовгала до своєї поштової скриньки в кінці під’їзної доріжки. «Коли стара карга вріже дуба, ціпок дістанеться Віну Мерченту, — подумав Джордж Міра. — Скоріше забирайся на той світ, Евві». На все горло привітавшись із Мірою — через свою глухоту вона вважала, що всі довкола теж оглухли на знак солідарності, — стара почала кричати, що літо буде найгарячішим за тридцять років.

— Спека буде ціле літо, — репетувала вона в сонній передобідній тиші, — і на початку, і в середині, і в кінці.

— Справді? — запитав Джордж.

— Га?

— Чи справді, питаю?

Це було ще однією особливістю тітки Евві. Вона змушувала співрозмовника також переходити на крик. Так і судина тріснути може.

— Якщо це не так, я готова поцілувати свиню і ще й усміхатися при цьому! — заволала тітка Евві.

Попіл її цигарки впав на Джорджеву уніформу, котру він тільки цього ранку вперше вдягнув після чистки. Джордж покірно струсив його додолу. Тітка Евві схилилася над вікном машини. Так їй було легше кричати йому в самісіньке вухо. З її рота тхнуло квасними огірками.

— Усі польові миші вже повилазили з погреба, а неподалік Мусантік-понд Томмі Нідо бачив оленя, що стісував роги об дерево, і це ще до того, як з’явилися перші малинівки! А коли сніг зійшов, під ним була трава; тільки подумай, Міро, зелена трава!

— Що, справді? — відповів Міра, бо треба було щось відповісти. У нього починала боліти голова.

— Га?

— Що, справді, тітко Евві? — загорлав Джордж, бризкаючи слиною.

— О, так, — задоволено верещала тітка Евві, — цієї ночі я бачила блискавку! Це погана прикмета, Міро! Блискавка так рано — дуже погана прикмета! Цього літа багато людей помре від спеки! Паскудне буде літо!

— Мені треба йти, тітко Евві, — закричав Джордж, — маю термінового листа для Стрінґера Болью!

Евві Чалмерс задерла голову і розреготалась у весняне небо. І реготала, доки ледь не похлинулась і на халат не посипався попіл. Вона виплюнула недопалок, і тепер він дотлівав біля її чорного, як піч, і тісного, як корсет, капця. Капця старої жінки. Такі носяться віками.

— Терміновий лист для французика Болью? Та він не зможе прочитати навіть напису на власному надгробку.

— Тітко Евві, мені треба йти! — швидко випалив Джордж і натиснув на газ.