Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Прокляття, — вилаялася Донна і з досадою буцнула шину ногою. — Такі речі ніколи не трапляються, коли авто ще на гарантії, правда ж?

«Пінто» мав усього близько двадцяти тисяч миль пробігу, а шість місяців тому, коли вони його купували, автомобіль був новий-новісінький.

— Це також як стаття конституції, — зауважив Вік, ставлячи фільтр на місце і загвинчуючи гайку.

— Думаю, поки Тед буде в таборі, я зможу відігнати машину до Сауз-Періса. Мені доведеться взяти авто напрокат, коли ти поїдеш. Як гадаєш, довезе?

— Звісно. Але навіщо? Віджени її до Джо Кембера. Це всього сім миль звідси, та й він свою справу знає. Пам’ятаєш той підшипник на «ягуарі»? Він зняв його за допомогою таля, зробленого зі старого телефонного кабеля, і взяв тільки десять баксів. Господи, якби я відвіз її в Портленд, вони випатрали б мій гаманець, як тушу молодого лося.

— Цей тип мене нервує, — сказала Донна. — Не враховуючи того факту, що він залив себе мало не по вінця.

— Чим він тебе нервує?

— Діловитим поглядом.

Вік засміявся:

— З такою, як ти, моя люба, є чим зайнятися.

— Дякую, — відповіла вона, — але не обов’язково так дивитися на жінку. Неначе тебе подумки роздягають. Це діє на нерви, — вона замовкла, якось дивно, як йому здалося, задивившись на зловісний червоний захід сонця. Тоді знову поглянула на нього. — Іноді виникає відчуття, ніби в деяких чоловіків у голові прокручується маленький фільм на тему «Викрадення Сабінянок», у якому тобі відведено… головну роль.

У нього було химерне, неприємне враження, що вона знову говорить про кілька речей водночас. Та сьогодні йому не хотілося в це заглиблюватися. Він тільки-но почав вигрібатися з купи лайна, у якій сидів місяцями.

— Найімовірніше, тобі нічого не загрожує, дорогенька. У нього ж є жінка, дитина…

— Мабуть, ти правий.

Та вона схрестила руки на грудях, обхопивши лікті долонями: характерний жест, що свідчив про занепокоєння.

— Слухай, — сказав Вік, — я сам віджену твою машину до нього в суботу, гаразд? І залишу, якщо буде потрібно. Та, схоже, він зможе її полагодити одразу ж. Ми вип’ємо трохи пива, і я погладжу його собаку. Пам’ятаєш їхнього сенбернара?

Донна засміялася:

— Я навіть пам’ятаю його ім’я. Він так облизував Теда, що ледь не перевернув. Пригадуєш?

Вік кивнув.

— Тед півдня бігав за ним і гукав: «Ку-у-джо! Сюди, Ку-у-джо!»