Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Вік знову схилився над мотором і навмання пошпортав викруткою в карбюраторі.

— Річ у карбюраторі. Думаю, голка заїла.

— Це дуже погано?

— Не дуже, — відповів він, — але ти можеш застрягнути намертво, якщо ця штука вирішить заїсти посеред дороги. Голка контролює подачу пального, а без пального ти не поїдеш. Це як стаття конституції, дорогенька.

— Татку, покатаєш мене на гойдалці?

— Так. Зачекай хвильку.

— Добре, я за будинком.

Тед побіг за будинок до гойдалки, яку Вік спорудив минулого літа; освіжаючись джином з тоніком і раз у раз звіряючись із планом, він працював у вихідні й у будні після вечері, а з радіоприймача лунали верескливі анонси ігор «Ред Сокс». Тед, тоді трирічний, з поважним виглядом сидів на ляді, що вела в підвал, або на східцях, підперши підборіддя долонями; іноді він подавав то те, то інше, та найчастіше просто мовчки спостерігав. Минуле літо. Хороше літо, не таке пекельно гаряче, як це. Тоді здавалося, що Донна тут прижилась і нарешті збагнула, що все це: Мейн, Касл-Рок, «Ед Воркс» — не так вже й погано.

Потім — ця незбагненна чорна смуга, а найгірше — в’їдливе, майже фізичне відчуття, що справи йдуть іще паскудніше, ніж йому хотілося б думати. Речі в домі раптом стали здаватися не на своїх місцях, ніби їх переставляли чужі руки. У нього з’явилася божевільна думка (чи така вже й божевільна?), що дружина занадто часто міняє простирадла. Вони завжди були свіжі, й однієї ночі, наче в старій казці, у мозок, болісно відлунюючи, вдерлося питання: «Хто спав у моєму ліжку?»

Зараз, здавалося, все владналось. Якби не дурна історія з «Малиною» і не ця бісова поїздка, що нависла над його головою, і це літо могло б вийти доволі непоганим. Може, навіть і вийде. Іноді можна й виграти. Не всі ж надії виявляються марними. Він вірив у це, хоч ні на чому серйозному віра й не ґрунтувалася.

— Теде, — загукала Донна, змусивши хлопця різко пригальмувати. — Постав велосипед у гараж.

— Ма-ам!

— Будь ласка, зараз же, мосьє!

— Моссє, — вимовив Тед, пирснувши в кулачок. — Ти ж не ховаєш свою машину в гараж.

— Тато її ремонтує.

— Але…

— Слухайся маму, Теде, — сказав Вік, піднімаючи фільтр. — Я зараз прийду.

Тед осідлав велосипед і повів його до гаража, голосно імітуючи сирену «швидкої допомоги».

— Чому ти кладеш цю штуку назад? — спитала Донна. — Ти що, не збираєшся її лагодити?

— Це тонка робота, а я не маю потрібних інструментів, — відповів Вік. — Та навіть з інструментами я б, мабуть, зробив тільки гірше.