Розділ без назви (1)

Скужевський почув дивний звук. Тільки через деякий час зрозумів, що це клацання його зубів.

-- Це Норвегія, -- усміхнувся його співрозмовник. – Погане місце для відвідування зимою.

Мусив признати йому рацію. Ще й попереджали його. Він міг залишитися в Осло. Міг почекати на відлигу. Але поїхав. Кілька сотень кілометрів через високий перевал. Запізнювався вже на тиждень, саме стільки він стратив, перечікуючи хуртовини. Він прикрив очі і втома відразу ж перемогла. Йому снився сон…Лани стиглої пшениці хиталися від легких подмухів літнього вітру. На блакитному небі сяяло чудесно тепле сонце…

Він прокинувся відразу, як тільки диліжанс зупинився. Пасажири товпилися в бік виходу. Крізь відчинені двері увірвався потік крижаного повітря. Доктор з зусиллям відкинув шкіру і одягнув тепле подорожнє пальто з верблюжої вовни, на якому досі сидів. На голову натягнув каракулеву папаху. Повільно, обережно вийшов надвір. Шкіру на щоках відразу ж обпекло. Він вдихнув кілька разів і поступово почав приходити до себе. Розглянувся очами, що сльозилися від морозу. Засипана снігом карета, нелюдськи втомлені коні вкриті ковдрами, візник у важкій медвежій шубі, що власне жваво зіскочив з козлів. Хлопець в уніформі знімав з даху валізи і пакунки. Перед дерев’янним будинком станції на вітрі хиталася вивіска. Берген. Доктор поглянув на свій багаж. Він і гадки не мав, як далеко до лікарні. Доведеться найняти сани. Несподівано хтось міцно стиснув його долоню.

-- Армауер Гансен, -- почув. – Я вирішив зустріти Вас, колего. Вітаємо в Бергені.

-- Дуже приємно. Павел Скужевський. – Він ледь не відкусив собі язика, його щелепа клацала наче мишоловка.

З зусиллям, він підняв голову. Доктор Гансен не виглядав на свої тридцять п'ять років. Шкіра на обличчі потемніла від сонця і морозу, блакитні очі палали дивним блиском.

-- Бачу, що подорож далася Вам взнаки, колего, -- сказав він стурбовано. – Лікарня знаходиться за дві вулиці звідси. Зараз будемо на місці.

Він поклав дві скрині та оббиту по кутах валізу гостя на легкі сани, які привіз з собою.

-- Перепрошую за запізнення…

-- Та нічого. Я здогадався, що Вас затримав сніг. Інколи дорога завмирає на кілька тижнів. Але обіцяють, що за десять років до нас проведуть залізничну лінію. А як виглядають зими у Вас, в Польщі ? – запитав.

-- Значно тепліше, -- промовив Скужевський запинаючись і клацаючи зубами. – І не віє так страшно. Крім того ця полярна ніч…

Господар легко посміхнувся.

-- Та не перебільшуйте. Тут, в Бергені, полярних ночей не буває. Просто о другій годині темніє…

Вони йшли поміж будинків. Незважаючи на темряву і сльози в очах, Павел зауважив, що всі будівлі на вулиці зроблені з дерева. Помальовані в білий або світло-зелений колір, вони справляли сумне враження. Їх оббили тонкими дошками, що заходили одна на одну. Це нагадало йому конструкцію вітрильних човнів, які він бачив коли практикував на Поліссі.

В багатьох вікнах світилося. Всередині люди сиділи біля теплих пічок, пили каву, розмовляли або бавилися з дітьми. Він стиснув зуби, і щоб хоча б частково втекти від реальності, почав рахувати кроки. Зробив дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість… Півтора кілометра.

Незабаром вони зупинилися біля невеликої брами. В темряві йому ще вдалося зауважити дерев'яну вежу, що здіймалася обіч.

-- Лікарняна капличка, -- пояснив господар.

Закутаний в кожух охоронець мовчки впустив їх всередину. Доктор Гансен взяв дві скрині, так наче вони нічого не важили і просто закинув собі по одній на кожне плече. Новоприбулий зайнявся своєю валізою і рушив слідом. Будинки лікарні з трьох сторін оточували велике подвір'я. З вулиці прямокутник замикала невеличка, дерев'яна капличка. Вони зайшли на подвір'я. Там лежало біля метра снігу. Тільки від брами до вхідних дверей прокопали вузеньку стежку і рясно посипали попелом.

Гансен йшов як балерина, балансуючи скринями; одна з яких була значно важчою, тому йому було нелегко втримати рівновагу. Скужевський волочив валізу по снігу. В нього не було сили нести її. В одному з кутів подвір'я лежало кілька пакунків, загорнутих в старе полотно, вкритих інеєм. Він інтуїтивно відчув смерть.