Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

Равік похитав головою.

— Цього можна не боятися. Є такі місця, куди не заходить жоден турист.

— І ви їх знаєте?

— Звичайно. Навіть добре знаю.

Гааке випив другу чарку коньяку. Він ставав дедалі відвертіший. Те, що в Німеччині його стримувало б, тут відпало. Равік відчував, що Гааке нічого не підозрює.

— Сьогодні я саме намірявся трохи розважитись, — сказав він Гааке.

— Справді?

— Так. Інколи я собі дозволяю це. Треба ж зазнати в житті всього, що можна.

— І добре робите! Дуже добре!

Якусь мить Гааке незмигненно дивився на нього. Впоїти, подумав Равік. Впоїти, коли інакше не вийде, і кудись затягти.

Вираз обличчя в Гааке змінився. Він не був п’яний, тільки обмірковував, що йому робити.

— Шкода, — сказав він нарешті.— Я б залюбки пішов з вами.

Равік нічого не відповів. Краще не поспішати, щоб не викликати в Гааке підозри.

— Я сьогодні мушу вертатися в Берлін. — Гааке глянув на годинник. — За півтори години.

Равік і оком не змигнув. Треба піти з ним, подумав він. Гааке напевне зупинився в готелі, а не в приватному будинку. Зайти з ним до кімнати й там порішити його.

— Я тут чекаю на двох знайомих, — повів далі Гааке. — Вони мають зараз надійти. Ми разом їдемо. Мої речі вже на вокзалі. Ми звідси підемо просто до поїзда.

Усе пропало, подумав Равік. Чому я не ношу з собою зброї? Чому я, дурний, останнім часом переконував себе, що тоді мені Гааке привидівся? Я б міг застрілити його десь на вулиці й спробувати втекти в метро.

— Шкода, — сказав Гааке. — Та, може, ми могли б зустрітися другого разу? Через два тижні я знов буду тут.

Равік відітхнув з полегкістю.

— Добре, — сказав він.