Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— І в жінок також, Джоан. Ми порядкуємо смертю, а вони — коханням. На цьому стоїть світ.

Вона нічого не відповіла.

— До того ж у нас добрі шлунки, — повів далі Равік. — Нам вони необхідні. А то ми не витримали б. Те, від чого інші мліють, ми перетравлюємо. Прощай, Джоан.

— Ти ще прийдеш, Равіку?

— Не думай про це. Не поспішай. Мине якийсь час, і ти сама з’ясуєш, що й до чого.

Не озираючись, він швидко пішов до дверей. Джоан не провела його. Але він знав, що вона дивиться йому вслід. Він відчував якусь дивну глухоту, наче йшов під водою.

XXII

З вікна Гольдбергів долинув крик. Равік прислухався. Невже старий Гольдберг чимось торохнув дружину по голові або ще по чомусь? Крик урвався, хтось пробіг коридором, хряснули двері, і з кімнати Візенгофа почулися схвильовані голоси.

Відразу після цього в Равікові двері постукали, й до кімнати вскочила господиня.

— Швидше, швидше… мсьє Гольдберг…

— Що сталося?

— Повісився. На вікні. Швидше…

Равік кинув книжку.

— Поліція прийшла?

— Певне, що ні. А то б я вас не кликала. Вони його щойно побачили.

Равік побіг разом із нею вниз.

— Його вже зняли?

— Ще ні. Але тримають…

У присмерку біля вікна темніла купка людей. Рут Гольдберг, Візенгоф і ще хтось. Равік увімкнув світло. Візенгоф і Рут Гольдберг тримали старого попід руки, немов ляльку, а третій чоловік гарячково відв’язував від дужки вікна кінець краватки.

— Переріжте її…