Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

Леваль пропустив його слова повз вуха.

— Ви тут практикували? — спитав він.

— Ні.

Рубець тепер став, мабуть, ще менший, подумав Равік. Я добре зашив розтин. І добре намордувався, поки вирізав із тебе сало. Після того ти стільки жер, що знов став як лантух. Жер і жлуктив.

— У цьому й полягає найбільша небезпека, — проголосив Леваль. — Без іспиту, без контролю ви тут робите, що хочете! І хтозна-відколи! Не думайте, що я повірив у ваші три тижні. Невідомо, до чого ви вже встигли докласти рук, до яких темних справ причетні.

До твого черева зі склеротичними судинами, набряклою печінкою і застояною жовчю, — подумав Равік. І якби я не доклав до нього рук, твій приятель Дюран гуманним, ідіотичним способом убив би тебе й завдяки цьому став би ще славетнішим і дорожчим хірургом.

— Так, найбільша небезпека, — ще раз сказав Леваль. — Ви не маєте права практикувати. Тому, безперечно, й беретесь до всього, що трапиться під руки. Я говорив про це з одним із наших авторитетів, і він такої самісінької думки.

Якщо ви хоч трохи розумієтесь на медицині, то повинні знати його прізвище…

Ні, подумав Равік. Не може такого бути. Він не назве прізвище Дюрана. Життя не позбиткується так наді мною.

— Це професор Дюран, — з гідністю мовив Леваль. — Він мені все пояснив. Санітари, напрактиковані студенти, масажисти, асистенти вдають із себе видатних німецьких лікарів. Як їх проконтролюєш? Недозволені хірургічні втручання, аборти, співробітництво з акушерками, шарлатанство… Бог його знає, що там ще діється! Хоч би як ми суворо до цього ставились, усе буде замало!

Дюран, подумав Равік. Мститься за дві тисячі франків. Але хто ж тепер за нього оперує? Мабуть, Біно. Певне, помирилися.

Він помітив, що вже не слухає Леваля, і аж як той назвав Вебера, знов насторожився.

— За вас клопотався якийсь доктор Вебер. Ви знаєте його?

— Трохи знаю.

— Він був тут. — Раптом Леваль завмер, втупившись витріщеними очима кудись поперед себе, потім гучно чхнув, витяг хусточку, ретельно висякався в неї, оглянув те, що було на хусточці, склав її і знов сховав до кишені.— Я не можу для вас нічого зробити. Ми повинні діяти суворо. Вас вишлють.

— Я знаю.

— Ви вже були у Франції?

— Добре. То оплатите проїзд до кордону — свій і того поліцая, що супроводитиме вас. — Він кивнув головою. — Можете йти.

— Ми повинні повернутися на якийсь певний час? — спитав Равік службовця, що вів його назад.

— Ні, не сказано, на коли. Просто маємо повернутися, коли вас відпустять. А що?