Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— А ти нещасний романтик, позбавлений ілюзій, на короткий час у цьому житті званий Равіком.

— На дуже короткий час. А щодо назв, то це вже моє третє життя. Що це за горілка? Польська?

— Латвійська, з Риги. Дуже добра. Наливай собі. Посидимо спокійно, помилуємося найкращою в світі вулицею, складемо хвалу тихому вечорові й плюнемо в пику розпачеві.

У жаровнях полускувало вугілля. Вуличний скрипаль зупинився край тротуару й заграв «Auprès de ma blonde» [8]. Перехожі штовхали його, смичок рипів, проте скрипаль грав далі, наче був на вулиці сам. Скрипка звучала сухо, ніби в порожнечі. Здавалося, що вона змерзла. Між столиками сновигали двоє марокканців, пропонуючи килими з яскравого штучного шовку.

З'явилися хлопчаки з останніми випусками газет. Морозов купив «Парі суар» та «Ентрансіжан», переглянув заголовки й відсунув газети вбік.

— Фальшивомонетники, — буркнув він. — Ти не помітив, що ми живемо в добу фальшивомонетників?

— Ні. Мені здавалося, що ми живемо в добу консервів.

— Консервів? Чому це?

Равік показав на газети.

— Нам більше не треба думати. Усе за нас заздалегідь продумане, пережоване, відчуте. Консерви. Тільки відкривай бляшанки. їх тобі тричі на день приносять додому. Нічого вже не треба сіяти, вирощувати, варити на вогні питань, сумніву й туги. Консерви. — Він посміхнувся. — Життя наше не полегшало, Борисе. Тільки подешевшало.

— Як у фальшивомонетників. — Морозов підняв угору газети. — Поглянь! Вони будують військові заводи, бо хочуть миру, закладають концтабори, бо люблять правду. Партійна ворожнеча напинає маску справедливості, політичні гангстери прикидаються рятівниками світу, воля стала гаслом кожного, хто рветься до влади. Фальшиві гроші. Фальшиві духовні цінності. Брехлива пропаганда. Кухонний макіавеллізм. Високі ідеали в руках падлюк. Аби вони хоч чесно проголошували свої погляди…

Він зім'яв газети й кинув додолу.

— Ми й газет читаємо забагато в чотирьох стінах. — сказвав Равік.

Морозов засміявся.

— Правда. А на лоні природи вони тільки на те й потрібні, щоб розпалити…

Він замовк. Говорити вже не було до кого. Равік зненацька схопився й почав пробиратися крізь натовп перед рестораном у напрямку авеню Георга П’ятого.

Морозов на мить розгубився. Потім витяг з кишені гроші, кинув на порцелянову тацю з чарками й подався за Равіком. Він не знав, що сталося, а побіг на той випадок, часом би Равікові була потрібна допомога. Ні поліції, ні агентів у цивільному не видно було, за Равіком ніхто не гнався. Тротуар кишів людьми. Це добре, подумав Морозов. Коли його впізнав хтось із поліції, буде легше загубитися. Равіка він побачив аж на авеню Георга П’ятого. Світло на світлофорі саме змінилося, і ряди машин, що скупчилися біля перехрестя, рвонулися вперед. Та Равік однаково спробував перейти вулицю. Якесь таксі мало не наїхало на нього. Водій люто вилаяв його. Морозов схопив Равіка ззаду за руку й потяг до себе.

— Ти що, збожеволів? — крикнув він. — Хочеш кинутись під машину? Що сталося?

Равік нічого не відповів. Він пильно дивився на той бік вулиці. Машин було повно. Вони мчали одна за одною в чотири ряди. Перейти вулицю було неможливо. Равік стояв на краю тротуару, нахилившись уперед, і вдивлявся в людей по той бік вулиці.

Морозов труснув його.