— Ходім до Мюллера, — запропонував Буде, — і виберемо столик десь у затишку. Мені хочеться побалакати з тобою.
До четвертої години ще бракувало декількох хвилин. Кафе не були переповнені, бо з роботи ще не повертались, і вони найшли бажаний затишний столик. Кернен, гарно вдягнений, трохи биндючний, самовпевнений, усівся напроти маленького сизоокого слідчого з безбарвними жовтуватими вусами, в шевіотовому костюмі з магазину готового вбрання.
— Що ти тепер робиш? — спитав Буде.— Ти ж виїхав з Сент-Джо на рік раніше за мене.
— Продаю акції мідних копалень, — відповів Кернен. — Може, відкрию тут контору. Та-ак. Так наш Барні зробився ньюйоркським слідчим. А знаєш, у тебе завжди був нахил до цього. Ти ж, здається, і в Сент-Джо служив у поліції, після того, як я вже виїхав. Егеж?
— Так, шість місяців, — сказав Буде. — А тепер ти от що скажи мені, Джонні. Я стежив за твоїми справами досить пильно після того твого дільця готельного в Саратозі, і, здається, ти ні разу не пускав у діло револьвер. Чому ж ти вбив Норкросса?
Декілька секунд Кернен зосереджено й пильно дивився на шматочок цитрини в своїй склянці; потім раптом глянув на слідчого з трохи кривою усмішкою.
— Як це ти здогадався, Барні? — вигукнув він із захопленням. — А я ж думав, що це дільце в мене чисте й гладеньке, як обчищена цибулина. Невже лишились які-небудь сліди?
Буде поклав на стіл маленького золотого олівця, брелок для годинника.
— Це той самий, що я подарував тобі, як ми востаннє святкували вкупі різдво в Сент-Джо. У мене й досі твоя чашка для бриття. Я найшов його під килимом у Норкроссовій кімнаті. Я б тобі радив бути зі мною обережнішим у словах. Я повинен тебе видати, Джонні. Ми з тобою давні друзі, але я мушу виконувати свій обов’язок. За Норкросса доведеться тобі сісти на стілець[369].
Кернен засміявся.
— Щастя мене таки не зраджує, — сказав він. — Хто б міг подумати, що за мною стежить друзяка Барні. — Він сунув руку в кишеню. Вмить Буде приставив йому в бік револьвера.
— Забери його, — сказав Кернен, зморщивши ніс.— Я просто оглядаю кишені. Ага! Щоб зробити з людини людину, треба цілий десяток кравців, а щоб згубити її, досить і одного. Я ж так і знав — у жилетній кишені дірка. Думаю, може доведеться битися і про всяк випадок зняв олівець з ланцюжка та й сховав його в кишеню. Забери свій револьвер, Барні, я скажу тобі, чого я вбив Норкросса. Старий дурень погнався за мною по коридору і почав палити мені в спину з якогось поганенького револьвера, і мені довелось прикінчити його. От його стара — просто золото! Вона лежала собі тихенько у ліжку і навіть і не писнула, хоча бачила, як забирають її дванадцятитисячне діамантове намисто. Але приставала, немов той вуличний бляхар, щоб повернули їй маленький тоненький перстеник з гранатом, якому ціна одсили три долари. Я гадаю, вона віддалась за старого Норкросса ради його грошей. А як вони все ж чіпляються за всякі дрібнички від коханого. Забрав я в неї шість каблучок, дві брошки і годинник-браслет. Усього на п’ятнадцять тисяч.
— Я попереджав тебе не плескати зайвого, — сказав Буде.
— Дурниця, — відказав Кернен. — Усе це лежить в готелі, у мене в чемодані. А тепер я скажу, чого я не боюся все це тобі розказувати. Це ж цілком безпечно. Ти, Барні Буде, винен мені тисячу доларів, і хоч би тобі й хотілося заарештувати мене, у тебе рука не зніметься.
— Я це пам’ятаю, — сказав Буде. — Ти тоді, ні слова не кажучи, зразу ж виклав мені двадцять п’ятдесятидоларових кредиток. І я коли-небудь поверну їх тобі. Ця тисяча врятувала мене тоді... Коли я прийшов додому, всі мої речі були вже на тротуарі.
— Отож я й кажу,— говорив далі Кернен, — що як ти не хто-небудь, а Барні Буде, людина чесна, то ти й пальцем не кивнеш, щоб заарештувати людину, якій ти щось винен. О, в моєму ділі доводиться вивчати не тільки замки та віконні засуви, а й людей. А тепер сиди тихо, а я подзвоню лакею. От уже років зо два, як мене безнастанно мучить спрага. І якщо мене коли-небудь упіймають, то щасливій нишпорці доведеться ділити славу з скляним богом. Правда, під час роботи я ніколи не п’ю, а зробивши дільце, можна з чистим сумлінням вихилити яку чарчину з друзякою Барні. Ти що питимеш?
Лакей приніс маленькі карафки й сифон і знов лишив їх самих.
— Твоє щастя, — сказав Буде, замислено катаючи по столу маленький золотий олівець. — Мушу тебе пустити. У мене й справді рука не піднімається заарештувати тебе. От якби я повернув тобі гроші, але ж я не вернув, і в цім уся сила. Це я проти закону роблю, Джонні, але нічого не вдієш. Ти колись виручив мене, і я повинен тобі тим самим віддячити.
— Я знав, що ти так зробиш, — сказав Кернен, підносячи свою склянку, і заяснів самовдоволеною посмішкою. — Я таки трохи знаю людей. За твоє здоров’я, Барні, ти веселий, славний хлопець.
— Я певний, — спокійно говорив далі Буде, ніби думаючи вголос, — що якби ми з тобою поквиталися, то всі гроші всіх нью-йоркських банків не викупили б тебе сьогодні з моїх рук.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» автора О. Генрі (Вільям Сідні Портер) на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оповідання та новели“ на сторінці 91. Приємного читання.