Розділ «Оповідання та новели»

Так, безумовно це були емблеми. Він був би негідний звання поета, коли б не зрозумів цього. Вона, звичайно, читала його поему “Чотири троянди”, поема зворушила її, і ці троянди — її романтична відповідь. Звісно, вона повинна знати, що напроти неї живе поет Ревенель, портрет його вона напевно бачила в журналах. І це прегарне, ніжне, скромне, знадне послання він не помине без уваги.

Поруч з трояндами Ревенель помітив ще якусь рослину в маленькому вазоні. Аж ніяк не соромлячись, він узяв театрального бінокля і, ховаючись за завісою, наставив його на вікно. То була герань.

З безпомилковим інстинктом поета він витяг з полиці книжку нікому непотрібних відомостей і, гортаючи сторінки, розшукав “Мову квітів”.

“Герань — чекаю побачення”.

Так. Романтика нічого не робить наполовину. Коли вона приходить до вас, то приносить і подарунки, а якщо ви їй дозволите, вона усядеться біля каміну й почне плести свої сіті.

Ревенель усміхнувся. Закоханий чоловік усміхається, коли гадає, що переміг. А закохана жінка з моменту перемоги перестає всміхатися. Він закінчив бій; вона ж тільки починає. Як це мило придумано — поставити на вікні чотири троянди, щоб він їх побачив. У неї повинна бути ніжна поетична душа. Тепер тільки треба придумати, як улаштувати побачення.

Посвистування й грюкання дверима завжди звіщали появу Семмі Брауна.

Ревенель знов усміхнувся. Його відродження опромінило навіть Семмі Брауна, Семмі, з його крикливим костюмом, з його підковуватою шпилькою в краватці, з пухким обличчям, вульгарним жаргоном, з його поклонінням профана, йому, Ревенелеві — клерка біржевого маклера, що ще більше підкреслював те нове, яскраве, невидиме, що відвідало сьогодні сумну поетову оселю.

Семмі усівся на своєму улюбленому місці біля вікна й глянув поверх вкритого пилом зеленого листя саду. Потім глянув на свого годинника й поспішно схопився.

— Ох, ти ж чорт! — вигукнув він. — Двадцять на четверту. Я мушу йти, друзяко, в мене о пів на п’яту побачення.

— Раз у тебе на цей час було призначене побачення, чого ж ти тоді прийшов до мене? — ущипливо спитав Ревенель. — Я гадав, що ви, ділові люди, більше цінуєте свої хвилини й секунди. Семмі нерішуче спинився у дверях і раптом повернувся до Ревенеля з почервонілим обличчям.

— Справа в тім, Ревві, — сказав він таким тоном, ніби говорив з клієнтом, резервні суми якого вичерпано, — що я довідався про це тільки як прийшов сюди. Треба тобі сказати, друже, що в тому старому будинку живе пречудова дівчина, в яку я смертельно закоханий. Я тобі скажу по щирості, ми вже заручені. Старий опинається, але його номер не пройде. Він стереже її, але все ж ми бачимось. Мені звідси видно вікно Едіт; вона подає мені знак, що йде по покупки, і я зустрічаю її. Сьогодні вона призначила наше побачення на пів на п’яту. Може, мені слід було сказати це тобі раніше, але я знав, що ти не розсердишся на мене. Ну, на все!

— А як же вона дає тобі цей “знак”, як ти кажеш? — спитав Ревенель уже з трохи робленою посмішкою.

— Троянди, — коротко одмовив Семмі. — Сьогодні їх чотири. Це значить — о четвертій на розі Бродвею й Двадцять третьої.

— А герань? — настоював Ревенель, чіпляючись за шлейф романтики, що вже відлітала від нього.

— Це значить, ще півгодини, — уже з передпокою крикнув Семмі. — Завтра зайду.

Мить в Аркади[358]

Переклад М. Рябової

На Бродвеї є один готель, ще невідомий любителям літніх курортів. Він просторий і прохолодний. Кімнати його опоряджено під темний дуб. Штучні бризи і ряснота темної зелені дають вам можливість користуватися всіма розкошами Едирондеку[359], не терплячи попри те ніяких пов’язаних з гірськими подорожами незручностей. Ви можете підніматися по його широких сходах і, як у мрії, сковзити в ліфті, з проводником з блискучими ґудзиками, і відчувати таку спокійну радість, якої ніколи не зазнати альпійським туристам. Шеф цього готелю готує струмкових пстругів краще, ніж у “Білих Горах”, морську рибу так, що всі готелі позеленіли б від заздрощів, а від його дичини навіть у лісника розтало б його казенне серце.

Про цю оазу в липневій манхеттенській пустелі мало хто знає. У цьому місяці ви можете бачити, як нечисленні гості готелю, розвіяні по напівтемній прохолодній їдальні, переглядаються через сніжнобілий простір вільних столиків, мовчки вітаючи один одного з щасливим прибуттям.