Розділ «Оповідання та новели»

Рейсі Білбро видобув з кишені штанів капшучок з тютюном. З капшучка витрусив на стіл п’ятидоларовий папірець.

— Вторгував за одну ведмежу і дві лисячі шкури, — сказав він. — Оце всі наші гроші.

— Встановлена в суді за розлучення плата, — сказав суддя, дорівнює п’яти доларам. — І він удавано байдуже запхнув кредитку в кишеню свого домотканого жилета. Потім з великими фізичними й розумовими муками надряпав на половинці паперового аркуша ухвалу про розлучення й переписав її на другу половинку. Тоді прочитав Рейсі Білбро та його дружині документ, що давав їм свободу.

“Цим доводимо до відома всіх, що Рейсі Білбро та його дружина Ерієла Білбро цього дня, бувши здорові тілом і душею, особисто з’явилися переді мною, дали обіцянку віднині й довіку не любити й не шанувати одне одного, ні в доброму, ні в поганому не слухатись одне одного й порушили справу про розлучення відповідно до спокою і гідності нашого штату. При цьому ухвали не порушувати, і нехай поможе вам Бог.

Бинаджа Віддеп, мировий суддя тут і в окрузі П’ємонт, штат Теннессі”.

Суддя вже збирався вручити Рейсі один з папірців, але його затримав голос Ерієли. Обидва чоловіки витріщились на неї. Їхня тупоумна чоловіча природа зіткнулася в особі цієї жінки з чимось несподіваним і непередбаченим.

— Суддя, ану почекай, не давай йому цю бамагу. Бо ж іще не все залагоджено. Спочатку захисти мої права. Я повинна одержати гроші на прожиток. Де це видано — чоловік має розлучення, а жінці щербатого цента не дає. А я збираюсь податися до свого брата Еда на Горбату гору. Отож мені потрібні черевики, тютюн, та й ще дещо. Коли Рейсі знайшов гроші на розлучення, то нехай знайде і мені на прожиток.

Рейсі Білбро аж рота роззявив з несподіванки. Раніше у них і мови не було про гроші на прожиття. Але від жінок завжди можна чекати приголомшливих несподіванок.

Мировий суддя Бинаджа Віддеп зрозумів, що й цей пункт вимагає юридичного розв’язання. Проте в кодексі законів не було нічого сказано і щодо грошей на прожиття. Однак жінка була боса, а стежка до Горбатої гори — крута й кам’яниста.

— Ерієло Білбро, — офіційним тоном запитав суддя, — у справі, що зараз оце слухається в суді, скажіть, яка сума, на вашу думку, буде справедливою і достатньою для прожитку. — Думаю, — відповідає жінка, — на черевики та на все інше нехай буде п’ять доларів. Невеликі гроші, але дочалапати до брата Еда вистачить.

— Названа сума, — проголосив суддя, — не є надмірною. Рейсі Білбро, за рішенням суду, ви повинні сплатити позивачці п’ять доларів, щоб ухвала про розлучення набрала чинності.

— У мене вже нічого нема, — тяжко зітхнув Рейсі. — Я все вам оддав.

— Якщо ж ні, — додав суддя, люто видивляючись поверх окулярів на Рейсі, — вас буде звинувачено у неповазі до суду.

— Ото я так собі думаю, якби ви почекали до завтра, благально мовив Рейсі, — я б, може, десь і нашкріб чи позичив п’ятірку. Хіба ж я знав, що їй треба давати на прожиток?

— Слухання справи відкладається, — оголосив Бинаджа Віддеп, — завтра ви обоє прийдете сюди і виконаєте судову ухвалу. Після чого вам буде видано свідоцтво про розлучення.

Він усівся на порозі й заходився шнурувати черевики.

— Доведеться їхати до дядька Зайї, — вирішив Рейсі, — там і переночуємо. — Він сів у бідарку з одного боку, Ерієла залізла з другого. Низенький рудий бик, підкоряючись легенькому удару мотузяних віжок, повільно обійшов півколо, і бідарка поповзла геть, збиваючи колесами куряву.

Мировий суддя Бинаджа Віддеп сидів і смоктав бузинову люльку. Під вечір він дістав свою щотижневу газету й заходився читати. Читав доти, аж доки посутеніло і рядки газети почали розпливатися. Тоді він засвітив лойову свічку, що стояла на столі, й читав далі, поки не зійшов місяць, сповістивши, що пора вже вечеряти.

Суддя жив у складеній з товстих колод хатині на схилі горба, біля сухої тополі. Йдучи додому вечеряти, він перейшов струмок, що біг між густих лаврових заростей. Тут назустріч йому з-за кущів раптом ступила людська постать і наставила в груди рушницю. Капелюх у нападника був низько насунутий, більшу частину обличчя закривала якась шматина.

— Ану давай гроші, — мовила постать, — і не писни. Бо я нервовий, палець на гачку так і танцює.