Розділ «Королі і капуста[13] Переклад В. Мисика»

— Ні, не знаю, — казав Кйоу, хоч уже чув про це разів триста. — Правда?

— Факт! Де Граффенрід із графства Генкок... Але про ту дівчину я вже не думаю. Правда ж, Біллі?

— Я цілком певен, що, не думаєте, — відповідав Кйоу, й це було останнє, що чув від нього переможець Купідона.

Бо на цьому місці консул завжди поринав у легенький сон, а Кйоу спускався з веранди і йшов додому, до своєї хатинки під гарбузовим деревом у самому кінці майдану.

За кілька днів коралійські вигнанці зовсім забули про лист поштмейстера та про свою відповідь. Проте двадцять шостого липня плід цієї відповіді з’явився на дереві подій.

У коралійські води прибув черговим рейсом фруктовий пароплав “Андадор” і кинув якір. На березі, як завжди, вишикувались глядачі, а карантинний лікар та митні чиновники попливли до пароплава, щоб виконати свої службові обов’язки.

Через годину до консульства зайшов Біллі Кйоу, виблискуючи свіжим полотняним костюмом і шкірячись, як задоволена акула.

— Догадайтесь, яка в мене новина, — сказав він Джонні, що вилежувався в гамаку.

— Надто жарко, щоб угадувати, — ліниво відповів Джонні.

— Приїхав ваш торговець взуттям, — сказав Кйоу, ласуючи цим солодким гостинцем, — і привіз таку силу черевиків, що вистачить на цілий континент, аж до Вогняної Землі[129]. Зараз товар перевозять до митниці. Вже привезено шість повних шлюпок, і поїхали по нову партію. Ох, святі угодники! От весело буде, коли він зрозуміє жарт і прийде побалакати з містером консулом! Варто пронидіти в тропіках дев’ять років, щоб подивитися таку виставу!

Кйоу любив посміятися від душі. Він вибрав на циновці чисте місце й ліг долі. Аж стіни тремтіли від його веселощів!

Джонні обернувся до нього й блимнув очима.

— Не повірю, — сказав він, — щоб знайшовся такий дурень, який прийняв мою відповідь всерйоз.

— На чотири тисячі доларів товару! — аж захлинувся від захоплення Кйоу. — Все одно, що з вугіллям до Ньюкасла![130] Прихопив би ще й партію пальмових віял для Шпіцбергену![131] Бачив старого дивака на ринку. Треба було б і вам подивитись, як він надів окуляри й пас очима півтисячі босоногих анчурійців, які зібрались навколо.

— Ви правду кажете, Біллі? — кволо запитав консул.

— Чи правду я кажу? Побачили б ви, яку дочку привіз джентльмен, що попався на ваш гачок! Розкіш! Поряд із нею всі наші цеглянощокі сеньйорити здаються чорними, як дьоготь!

— Розказуйте далі, — попросив Джонні, — якщо тільки ви можете припинити своє осляче хихикання. Терпіти не можу, коли доросла людина шкірить зуби, як гієна.

— Прізвище — Гемстеттер,— провадив Кйоу.— Він... Та що це з вами?

Джонні вивернувся з гамака, гупнувши мокасинами об підлогу.

— Та встаньте ж ви, ідіоте, — строго сказав він, — а то я провалю вам голову оцією чорнильницею. Та це ж Розіна із своїм батьком! Боже! Що за дурне опудало той старий Паттерсон! Вставайте, Біллі Кйоу, й допоможіть мені! Що нам тепер робити? Невже цілий світ збожеволів?