Розділ «Королі і капуста[13] Переклад В. Мисика»

— Це означає,— розв’язно відказав Блайт,— що я тоді був іще добропорядною людиною, хоч і у великій скруті. Одне песо вартістю сорок вісім центів — недостатня плата за гріх. Але — ближче до справи. Я — негідник із третього акту, і я заслужив собі тріумф, хоч, може, й ненадовго. Я бачив, як ви поцупили саквояж покійного президента... з грошиками. О, я знаю, це — шантаж! Але я недорого візьму з вас. Я знаю, що я — дешевий негідник, прямо з комедії, але ви — один із моїх найближчих друзів, і я не хочу дуже натискати на вас.

— А не можете ви докладніше? — кинув Гудвін, спокійно перебираючи аркуші на столі.

— Можу, — відповів Вельзевул. — Мені подобається, як ви ставитесь до справи. Я терпіти не можу всякої театральщини й заздалегідь попереджаю, що в моєму оповіданні не буде ні фейєрверків, ні бенгальського вогню, ні фіоритур[124] на саксофоні.

Того вечора, коли безпритульне превосходительство прибуло до Кораліо, я був дуже п’яний... Вибачте, що я так пишаюся цим фактом, але мені коштувало тоді героїчних зусиль досягти такого щасливого стану. Хтось покинув ліжко під апельсиновим деревом на подвір’ї готелю мадами Ортіс. Я переступив через огорожу, ліг на ліжко й відразу заснув. Збудив мене апельсин — він упав з дерева просто мені на ніс; я дуже розгнівався й почав проклинати Ісаака Ньютона, чи як його, — ну, того самого, хто вигадав земне тяжіння, — за те, що він не обмежив свою теорію яблуками.

А тут якраз прибув до готелю містер Мірафлорес із своєю любкою та скарбом у саквояжі. Потім з’явились ви й почали нараду з артистом цирульних справ, якому так закортіло побалакати про свої справи в надурочний час. Я хотів був знов задрімати, але мене ще раз розбуркали — цього разу пострілом із якоїсь пукалки на другому поверсі. А потім дивлюсь — летить саквояж і врізається в апельсинове дерево над самісінькою моєю головою. Я встаю й думаю: а що, як полетять сюди великі чемодани? Але тут почало прибувати військо, а з ним поліція, всі в орденах та медалях, нашвидку попришпилюваних до піжам, з кинджалами в руках, і я забрався в приємний затінок під банановим деревом. Там я просидів з годину, поки все стихло й народ розійшовся. І тоді, дорогий Гудвіне,— вибачте, будь ласка, — я побачив, як ви нишком повернулись до готелю й зірвали отой соковитий, стиглий саквояж з апельсинового дерева. Я пішов слідом за вами й бачив, як ви занесли його до себе в дім. Щоб одне-однісіньке апельсинове дерево за один сезон дало такий багатющий урожай — сто тисяч доларів чистого доходу, — хіба це не рекорд для садівництва?

Тоді я був ще джентльмен і, звичайно, нікому й слова не сказав про ту пригоду. Але сьогодні вранці мене викинули з салона, розтоптали мою честь, і я ладен тепер продати молитовник моєї матері за півчарки aguardiente. Я не дуже закручую гайку. Я думаю, вам слід заплатити тисячу доларів за те, що я міцно спав під час тієї бучі, ні разу не прокидався й не бачив нічого.

Гудвін розпечатав ще два листи — і щось написав на них олівцем. Потім покликав секретаря:

— Ману ель!

Той миттю опинився на веранді.

— Коли відходить “Аріель”?

— Сьогодні о третій, сеньйоре,— відповів юнак.— Він зайде ще на цьому узбережжі в Пунта Соледад по додатковий вантаж фруктів. Звідтіля попливе просто в Новий Орлеан.

— Bueno[125], — сказав Гудвін. — Ці листи можуть почекати.

Секретар знову пішов під мангрове дерево до своєї сигарети.

— Круглим числом, — сказав Гудвін, дивлячись Блайтові у вічі, — скільки ви всього винні в цьому місті, крім того, що ви позичали в мене?

— Доларів п’ятсот... приблизно, — не задумуючись, відповів Блайт.

— Ідіть зараз же в місто й складіть список своїх боргів, — сказав Гудвін. — Список принесіть через дві години, і я пошлю Мануеля з грішми сплатити їх. Крім того, я приготую для вас пристойний одяг. Ви відпливете на “Аріелі” о третій. Мануель проведе вас аж на палубу пароплава. Там він вручить вам тисячу доларів готівкою. Сподіваюсь, ви добре розумієте, за що вам платять.

— О, я розумію! — весело зіпнув Блайт. — Я проспав усю ту ніч на койці під апельсиновими деревами мадами Ортіс; і тепер я назавжди обтрушую з своїх ніг порох Кораліо. Я вас не підведу. Лотоса мені більше не їсти. Ваша пропозиція чудова. І самі ви — чудова людина, Гудвіне. І я не скривдив вас. Я згоджуюсь на все. Але поки що... У мене диявольська спрага, дорогий мій.

— Ані сентаво, — сказав Гудвін твердо, — аж поки ви не опинитесь на палубі “Аріелі”. Ви за тридцять хвилин будете п’яний, коли вам дати гроші зараз.

Але тут Гудвін помітив, як налились кров’ю Вельзевулові очі, який він увесь розслаблений, як тремтять у нього руки. Він переступив через низьке підвіконня у їдальню й приніс відтіля склянку та карафку горілки.

— Підкріпіться на дорогу, — сказав він, частуючи Вельзевула як свого найкращого друга.