— Тож, джентльмени, які маєте плани на Рана? — запитав Вокер.
Він адресував це запитання Фінлі, очевидно, таким чином висловлюючи повагу до старшого, адже добре знав, що про зустріч домовлявся Вульф.
— Служба захисту громадян не дуже любить розголошувати свої домовленості, — сказав Фінлі, промоклим рукавом витираючи краплі дощу з обличчя. — Вони й з місця не зрушать, доки не зможуть гарантувати йому безпеку.
— Тоді я передаю це у ваші, значно вміліші, руки, — сказав Вокер. — Будь ласка, почувайтеся як удома.
— Я б хотів поговорити з ним, — сказав Вульф, коли Вокер розвернувся, щоб вийти з кімнати.
На те, щоб відповісти, йому знадобився якийсь час. Можливо, для своєї відповіді він шукав найменш образливі слова.
— Детективе Вульфе, зараз ви дуже відомі, — почав він.
Вульф не був упевнений, до чого той хилив.
— Хоча, з усією повагою, для вас це вже не вперше, чи не так?
— Що ви маєте на увазі?
— Маю на увазі, коли містер Рана зайшов сьогодні до приймальні, то був дуже схвильований. Він хотів триматися подалі від дружини та дітей, і зважаючи на обставини, це цілком зрозуміло. А потім він втратив над собою контроль і почав оплакувати смерть брата.
— Розумію, — сказав Вульф, тепер усвідомивши міркування Вокера: він про все знав.
Вульфа це трохи роздратувало, однак він розумів, що старший інспектор просто виконував свою роботу.
— До усіх цих подій я ніколи не зустрічався, ба навіть не чув про Віджая Рана. Мене хвилює лише одне — зберегти йому життя, і я б сказав, що якщо комусь-таки й потрібен захист під час цієї зустрічі, то це мені.
— Тоді ви не заперечуватимете, якщо я буду присутній упродовж усього допиту в’язня? — сказав Вокер.
— Так я точно почуватимуся в більшій безпеці, — легковажно промовив Вульф.
Вокер провів їх углиб будівлі, до камери, де вже терпляче чекало троє, обізнаних із ситуацією, поліціянтів. Старший інспектор представив Вульфа та Фінлі кожному з них, а потім попросив одного поліціянта залишитися охороняти відчинені двері до камери Рана.
— Ми помістили його в самому кінці, якнайдалі від решти наших гостей, — сказав Вокер Вульфу.
Двері важко розчинилися, і вони побачили відкритий поцвілий унітаз і блакитний матрац і подушку, які лежали на дерев’яній лавці, звичній для камер попереднього утримання. Рана сидів обхопивши голову руками, усе ще одягнутий у водонепроникний анорак[17]. Коли Вокер повільно підійшов до в’язня, позаду голосно клацнув замок.
— Містере Рана, ці двоє поліціянтів мають повноваження…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 58. Приємного читання.
TextBook