— У мене дещо є!
Вульф та всі решта покинули те, що робили, щоб послухати.
— Коли у 1997 році померла мати Рана, вона залишила двом своїм синам будинок, який так і не продали. Кілька років по тому вони переписали його на новонароджену дочку Рана. Без сумніву, ще один трюк, щоб уникнути сплати податків.
— Де? — запитав Вульф.
— Леді Маргарет-роуд, Сауттол.
— Мабуть, це таки воно, — сказав Вульф.
Вульфу не пощастило витягти короткого сірника і, знічений, він перервав телефонну розмову Сіммонса. Шеф приєднався до них у конференц-залі, і Фінлі розповів йому про свою знахідку. Було вирішено, що Вульф і Фінлі схоплять Рана самі. Обережність стане ключем до його виживання, а ще вони мали намір дозволити пресі порвати їх на шматки, похизуватися тим фактом, що поліції так і не вдалося відстежити Рана, і лише у четвер вранці оголосити, що він у безпеці.
Сіммонс виступив із пропозицією скористатися його зв’язками й залучити Службу захисту громадян Об’єднаного Королівства, які мали значно краще оснащення для таємного перевезення й охорони, щоб узяти на себе частину відповідальності за життя Рана, аж доки він не опиниться в безпеці.
— Не зараз! — заревів він, коли молодша поліціянтка вагаючись зайшла до кімнати і зачинила за собою двері. — Я сказав — не зараз!
— Я дуже перепрошую, що перериваю, сер, але тут телефонний дзвінок, на який, гадаю, вам справді потрібно відповісти.
— І чому ти так вирішила? — зневажливо запитав Сіммонс, соромлячи жінку за її вторгнення.
— Тому що Віджай Рана щойно зайшов до відділення поліції Сауттол і здався.
— О.
Розділ 11
Вівторок, 1 липня, 2014 [16.20]
Фінлі заснув за кермом авто на зовнішній смузі шосе. Однак це не було таким катастрофічним, як могло би здатися, адже вони вже більше сорока хвилин стояли в заторі. Дощ барабанив так сильно, що легко заглушав його хропіння, і здавалося, що по тонкому металу вдаряє не вода, а камінці. Від очисників на лобовому склі вже давно майже не було користі, а це вочевидь означало, що вони затримаються ще більше.
Намагаючись зберегти анонімність, вони скористалися резервним авто, на якому вдало проїхали простісінько повз пресу, коли репортери відступали, щоб сховатися від раптової зливи. Навіть, якби в них і були сирени, Вульф і Фінлі все одно опинилися б у пастці на зовнішній лінії чотирисмугового шосе, оскільки навколо виднівся лише транспорт, котрий застряг у безнадійному заторі. Їм би нізащо не вдалося дістатися до запасної аварійної смуги, марної та недосяжної в десяти метрах від них.
Вульф зателефонував Вокеру — старшому інспектору відділення поліції Сауттола. Той відразу вразив Вульфа своєю освіченістю та розумінням. Коли до них прийшов Рана, Вокер обшукав його та помістив до камери попереднього утримання, а біля дверей приставив одного зі своїх поліціянтів. Він запевнив Вульфа, що лише четверо людей, включно з ним, знають, що Рана знаходиться в будівлі. Він змусив їх присягнутися дотримуватися секретності і не розповідати нічого навіть колегам. На прохання Вульфа, Вокер зачинив відділення через запах газу внаслідок вигаданого витоку і дав вказівки своїм поліціянтам провести час перерви в інших відділках. Попри затримку, Вульф був задоволений, що Рана опинився в надійних руках.
Зрештою, п’ять транспортних засобів, що зіткнулися, таки прибрали вбік, щоби знуджені авто мали змогу розважитися, просочуючись крізь смугу з лівого боку. До Сауттола Вульф і Фінлі дісталися із запізненням майже на годину. Коли вони вибиралися з авто, темним небом прокотилися перші перекоти грому. Вже увімкнули вуличні ліхтарі, і світло від них відбивалося на верхівках парасольок квапливих перехожих та потоках води, які затоплювали стічні канави й обганяли транспорт на переповненому шосе.
Упродовж тих десяти секунд, що знадобилися Вульфу та Фінлі, щоб перебігти від авто до входу у відділок, вони змокли до нитки. Старший інспектор впустив їх усередину, а потім знову квапливо зачинив за ними двері. Він був десь такого ж віку, що й Фінлі, і гордовито продемонстрував їм знайому форму. Він мав надто віддалену лінію росту волосся, однак це личило йому так, що здавалося, немовби він зумисно прагнув стати лисим. Він із теплотою привітав їх, а потім провів до кімнати відпочинку, де запропонував кожному гарячого напою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 57. Приємного читання.
TextBook