Розділ «Чотири роки по тому…»

Коли Вульф пройшов на жалюгідно обставлену кухню, його засліпили блакитні спалахи з маленького вікна.

— … Трініті Тауерз… — продовжував Сіммонс, і коли Вульф визирнув через вікно, то побачив десятки поліційних машин та евакуйованих мешканців із житлового будинку навпроти.

— Гіббард-роуд, Кентіш Таун? — перебив Вульф.

— Гм… Як у біса ти про це дізнався?

— Я ж детектив.

— А ще ти можеш бути нашим першим підозрюваним. Спускайся.

— Спущуся. Мені лише потрібно… — Вульф замовк, усвідомивши, що Сіммонс уже поклав слухавку.

Поміж уривчастих блакитних спалахів він помітив рівномірне помаранчеве світло, що струменіло від пральної машини, і згадав, що перед тим, як лягти спати, поклав туди робочий одяг. Вульф глянув на десятки однакових картонних коробок, акуратно складених уздовж стіни.

— От же лайно.

Уже за п’ять хвилин Вульф проштовхувався крізь натовп зівак, які зібралися навколо будівлі. Він підійшов до поліціянта й показав документи, очікуючи, що його відразу пропустять за відгороджувальну стрічку, однак молодий поліціянт вихопив посвідчення з його рук і почав уважно його роздивлятися, скептично поглядаючи на імпозантного чоловіка, убраного в шорти для плавання та вигорілу футболку з туру «Бережи віру», який ще у 1993 році здійснила група «Bon Jovi».

— Офіцер Вульф? — із сумнівом запитав поліціянт.

— Детектив Вульф.

— Той самий Вульф… Який улаштував бійню в залі суду?

— Це вимовляється як «Натан»… Дозволите? — Вульф жестом вказав на житловий будинок.

Молодик віддав Вульфу документи й підняв стрічку, пропускаючи його.

— Вас провести? — запитав він.

Вульф опустив погляд на свої квітчасті шорти, голі коліна та робочі черевики.

— Знаєш, що? Гадаю, я чудово впораюся й сам.

Поліціянт посміхнувся.

— П’ятий поверх, — сказав він Вульфу, — і будьте обережні, підіймаючись туди самі, — район-то поганенький.