***
Відколи вони поїхали з місця злочину, Бакстер не промовила ані слова, і поки авто прямувало найбезлюднішими вулицями столиці, Едмундс щосили намагався не заплющувати очей. Обігрівач в «ауді» було встановлено на режим теплого бризу, а розкішний салон Бакстер закидала дисками, напівпорожніми тюбиками з косметикою та порожніми коробками від їжі. Коли вони перетнули міст Ватерлоо, над міськими забудовами вже зійшло сонце, і на золотавому небі проступили нечіткі обриси собору Святого Павла.
Едмундс здався на милість обважнілих повік і боляче вдарився об скло з пасажирського боку. Він різко випрямився, розлючений на самого себе за таку слабкість, та ще й перед своїм офіцером-наставником.
— Тож, то був він? — випалив Едмундс.
Він відчайдушно прагнув зав’язати розмову, щоб хоч якось позбутися сонливості.
— Хто?
— Вульф. Той самий Натан Вульф.
Раніше Едмундс уже кілька разів мимохідь бачив Вульфа. Він помітив те, як його колеги поводяться з досвідченим детективом, усвідомлюючи абсолютно небажану атмосферу відомості, що оточувала його.
— Той самий Натан Вульф, — хихикнула Бакстер.
— Я чув так багато історій про те, що трапилося, — він замовк, чекаючи якогось сигналу, що йому варто закрити цю тему. — Ти вже давно його знаєш, правда?
Бакстер продовжувала мовчки вести авто, так, немовби Едмундс узагалі нічого не говорив. Він відчував себе дурнем від того, що подумав, ніби вона коли-небудь обговорюватиме таку важливу тему з новачком. Він уже збирався витягти телефон, аби чимось себе зайняти, коли, неочікувано, вона відповіла.
— Ми були напарниками.
— То він і справді вчинив усе те, у чому його звинуватили? — Едмундс знав, що це небезпечна територія теми, але його щира допитливість переважила ризик спровокувати гнів Бакстер. — Фабрикування доказів, напад на підсудного…
— Дещо з цього — так.
Едмундс несвідомо охнув, таки спровокувавши Бакстер.
— Не тобі його судити. Ти й гадки не маєш, що це за робота, — вигукнула вона. — Вульф знав, що Халід і був «Палієм». Він знав це. І знав, що Халід це знову зробить.
— Мали бути якісь законні докази.
Бакстер із гіркотою розсміялася.
— Просто зачекай кілька років, коли ти спостерігатимеш за тим, як ці шматки лайна виходитимуть сухими з води знову і знову, — вона замовкла, відчуваючи, як заводиться. — Не все можна розділяти лише на чорне та біле. Те, що зробив Вульф, було неправильно, однак він вчинив так із відчаю й мав на те правильні мотиви.
— Навіть жорстоко напавши на людину у переповненій судовій залі? — з викликом запитав Едмундс.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 8. Приємного читання.
TextBook