— Його збиралися посадити за це. Прагнули крові. Хотіли зробити цей випадок показовим прикладом «осоромленого детектива», а потім, одного морозяного лютневого ранку, здогадайся, кого впіймали на гарячому біля засмаженого трупа школярки. Вона б і досі була живою, якби до Вульфа тоді прислухалися.
— Господи, — промовив Едмундс. — Ти ж не думаєш, що це його… голова?
— Наґіб Халід — убивця дітей. Навіть у злочинців є свої правила. Для його ж безпеки, Халіда посадили в одиночну камеру на постійній основі, у крилі підвищеної безпеки найбільш надійної в’язниці. Він ні з ким не бачиться, тому припускати, що хтось міг вибратися звідти з його головою… Маячня якась.
Між ними знову запанувала напружена тиша, а потім Бакстер остаточно переконалася в тому, що вони марнують час. Розуміючи, що це чи не найвдаліша їхня розмова впродовж усіх трьох із половиною місяців співпраці, Едмундс повернувся до попереднього невирішеного питання.
— Це неймовірно, що Вульф узагалі повернувся.
— Ніколи не варто недооцінювати силу думки загалу та запал людей, із яким вони звинувачують тебе, — зневажливо промовила Бакстер.
— Ти говориш так, немовби вважаєш, що йому не слід було повертатися.
Бакстер не відповіла.
— Це ж не надто вдарило по поліції, правда? — запитав Едмундс. — Те, що його відпустили, не покаравши.
— Не покаравши? — Бакстер не повірила власним вухам.
— Ну, за ґрати його ж не посадили.
— Для нього було б краще, якби таки посадили. Адвокати, збереження репутації, примусова шпиталізація. Вони сказали, що стрес від цієї ситуації став спусковим гачком для «зовсім невідповідної» реакції.
— А скільки разів хтось має зробити щось зовсім невідповідне до того, як люди нарешті визнають, що це не так? — перебив Едмундс.
Бакстер проігнорувала його коментар.
— Вони сказали, що Вульф потребує тривалого лікування внутрішньої антиособистості… Ні: антисоціальної… особистості… Розладу.
— Ти віриш у його розлад?
— Не тоді, коли він пішов, це точно. Однак, якщо доволі значна кількість людей скаже тобі, що ти збожеволів, і дасть досить пігулок, зрештою, тобі не залишатиметься нічого іншого, окрім як засумніватися, — зітхнула Бакстер. — Тож, відповідь на твоє запитання: рік у лікарні Святої Анни, пониження на посаді, зіпсована репутація та папери на розлучення, що чекали на нього під килимком біля його дверей — Вульфа точно не відпустили «не покаравши».
— Дружина пішла від нього, навіть після того, як він довів свою правоту?
— Ну, що я можу сказати? Вона ще те стерво.
— Ти її знала?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 9. Приємного читання.