— Особливо це, — відповіла Бакстер.
Вона була занадто зосередженою на дорозі, щоб помітити цей тон.
— Він не витримав тиску. Колись і ти не витримаєш, і я, бо всі через це проходять. Молись лише про те, що коли це станеться з тобою, знайшлися поруч ті, хто буде на твоєму боці. Ніхто не став на бік Вульфа, коли це сталося… навіть я.
Едмундс промовчав, почувши в її голосі жалкування. Він чекав, поки Бакстер продовжить, якщо захоче.
— Його збиралися посадити за це. Прагнули крові. Хотіли зробити цей випадок показовим прикладом «осоромленого детектива», а потім, одного морозяного лютневого ранку, здогадайся, кого впіймали на гарячому біля засмаженого трупа школярки. Вона б і досі була живою, якби до Вульфа тоді прислухалися.
— Господи, — промовив Едмундс. — Ти ж не думаєш, що це його… голова?
— Наґіб Халід — убивця дітей. Навіть у злочинців є свої правила. Для його ж безпеки, Халіда посадили в одиночну камеру на постійній основі, у крилі підвищеної безпеки найбільш надійної в’язниці. Він ні з ким не бачиться, тому припускати, що хтось міг вибратися звідти з його головою… Маячня якась.
Між ними знову запанувала напружена тиша, а потім Бакстер остаточно переконалася в тому, що вони марнують час. Розуміючи, що це чи не найвдаліша їхня розмова впродовж усіх трьох із половиною місяців співпраці, Едмундс повернувся до попереднього невирішеного питання.
— Це неймовірно, що Вульф узагалі повернувся.
— Ніколи не варто недооцінювати силу думки загалу та запал людей, із яким вони звинувачують тебе, — зневажливо промовила Бакстер.
— Ти говориш так, немовби вважаєш, що йому не слід було повертатися.
Бакстер не відповіла.
— Це ж не надто вдарило по поліції, правда? — запитав Едмундс. — Те, що його відпустили, не покаравши.
— Не покаравши? — Бакстер не повірила власним вухам.
— Ну, за ґрати його ж не посадили.
— Для нього було б краще, якби таки посадили. Адвокати, збереження репутації, примусова шпиталізація. Вони сказали, що стрес від цієї ситуації став спусковим гачком для «зовсім невідповідної» реакції.
— А скільки разів хтось має зробити щось зовсім невідповідне до того, як люди нарешті визнають, що це не так? — перебив Едмундс.
Бакстер проігнорувала його коментар.
— Вони сказали, що Вульф потребує тривалого лікування внутрішньої антиособистості… Ні: антисоціальної… особистості… Розладу.
— Ти віриш у його розлад?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 9. Приємного читання.
TextBook