Розділ «Частина 5 22/11/63»

Або тому, що минуле було опірним. Та яке це мало значення? Мені його не згадати. Це ім’я тепер невідь-де.

Сейді забарабанила в двері. Чорний парубок в кашкеті стояв і апатично дивися на неї. Затягнувся сигаретою, а потім помахав їй тильним боком долоні: «Ідіть собі, леді, йдіть».

— Джейку, придумай що-небудь! ПРОШУ!

Дванадцята двадцять одна.

Незвичне ім’я, так, але чому саме воно здалося мені незвичним? Я здивувався, бо зрозумів, що згадав причину.

— Бо воно дівоче, — промовив я.

Сейді обернулась до мене. Щоки геть червоні, окрім шраму, що випинався білим джгутом.

— Що?

Зненацька я забарабанив по склу.

— Бонні! — закричав я. — Агов, Бонні Рей! Впустіть нас! Ми знайомі Лі! Лі! ЛІ ОСВАЛЬДА!

Він упізнав ім’я і перетнув фойє дражливо непоспішливою ходою.

— А я й не знав, що в цьо’о сучо’о сина мо’уть бути друзі, — сказав Бонні Рей Вільямс, відчиняючи двері, й відступив вбік, коли ми ринулися всередину повз нього. — Він, мабуть, у кімнаті відпочинку, дивиться на президента з рештою…

— Слухайте мене, — перебив я. — Я не його друг, і він не в кімнаті відпочинку. Він на шостому поверсі. Я гадаю, він задумав застрелити президента Кеннеді.

Великий парубок весело розсміявся. Кинув сигарету на підлогу й розчавив її підошвою свого робочого чобота.

— Той миршавий засцика не має яєць на те навіть, аби утопити кошенят у мішку. Він тіль’о на те й здатен, шо сидіти десь у кутку й читати книжки.

— Я вам кажу…

— Я підіймуся на другий. Якщо хо’ мо’ете зі мною, без проблем, я гадаю. Але тіль’о не ка’іть більш ніяких дурниць про Лілу. Це ми його тут так кличемо — Ліла. Застрелити президента! ’осподи! — Він помахав нам рукою й посунув геть.

Я подумав: «Тобі б у Деррі, Бонні Рей. Це там вони спеціалізуються на тому, щоб не бачити те, що відбувається просто в них перед очима».

— На сходи, — мовив я до Сейді.

— Ліфтом могло би бути…