Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Я не потребую цього, серденько.

Але, подолавши всього лиш квартал, я так і зробив.

Ми наблизилися до перехрестя Перл-стрит і Росс-авеню об одинадцятій тридцять, якраз коли «Боінг-707» з Кеннеді на борту мусив зупинитися проти гурту офіційних осіб, котрі чекали, щоб привітати президента… Серед них і та жінка з букетом червоних троянд. На розі вулиці попереду височів кафедральний собор Гваделупської Богоматері[668]. На сходах, під статуєю святої з розпростертими руками, сидів чоловік, поруч з яким лежали дерев’яні костури, а з іншого боку стояла емальована кухонна каструлька. Притулений до каструльки плакатик закликав: Я КАЛІКА НЕЩАСНИЙ! ПРОШУ ПОДАЙТЕ ЩО МОЖЕТЕ БУДЬТЕ ДОБРІ САМАРЯНИ БОГ ЛЮБИТЬ ВАС!

— А де твої костури, Джейку?

— Залишилися в «Едемських перелогах», у шафі в спальні.

— Ти забув свої костури?

Жінки таки добре вміють ставити риторичні запитання, хіба ні?

— Я останнім часом ними майже не користувався. На коротких дистанціях я доволі годящий.

Це прозвучало бодай трішечки краще, аніж зізнання, що головним, чим я тоді переймався, було бажання вшитися к чорту з реабілітаційної квартирки до того, як туди приїде Сейді.

— Ну, а наразі ти міг би скористатися оцими.

Вона побігла вперед з завидною проворністю й заговорила з жебраком на церковних сходах. На той момент, коли туди дошкандибав я, вона з ним уже торгувалася.

— Пара таких костурів коштує дев’ять доларів, а ви хочете п’ятдесят за один?

— Бодай один мені треба, щоби дістатися додому, — відповів той резонно. — А вашому приятелю, як на те скидається, потрібен один, щоб дістатися невідь-де.

— А як же тоді оте «Бог вас любить, будь добрим самарянином» і все таке?

— Ну, — почав жебрак, задумливо шкрябаючи собі щетинясте підборіддя, — Бог таки вас любить, але ж я простий старий калічка. Якщо вам не подобаються мої умови, зробіть, як фарисеї, перейдіть на інший бік вулиці. Сам би я саме так і зробив би.

— Ніскільки не сумніваюся. А якщо я їх просто вхоплю зараз і піду собі геть, ти, дряпіжний жмикруте?

— Гадаю, ви могли б так зробити, але тоді Бог не любитиме вас більше, — сказав він і зареготав. То був надзвичайно веселий регіт як для нещасного каліки. У стоматологічному сенсі справи в нього були кращими, аніж у студебекерного ковбоя, але не так щоб аж задуже.

— Заплати йому, — сказав я. — Мені потрібен тільки один костур.

— О, я йому дам грошей. Я просто ненавиджу, коли мене намагаються наїбати.

— Леді, нехай вас не образять мої слова, але це ж сором для чоловічого населення планети Земля.