TextBook — Для того, хто буксируватиме «Шеві». — Я молив Бога, щоб той хтось зробив так, як в ній написано. — Ми перейматимемося цим, коли будемо вертатися.
Якщо будемо вертатися.
Наступна автобусна зупинка знайшлася за півквартала. Три чорні й дві білі жінки та чоловік латиноамериканець чекали біля стовпчика, расова суміш настільки збалансована, що хоч зараз на кастинг у «Закон і порядок. Відділ жертв»[664]. Ми приєднались до їхнього гурту. Я сів на лаві під козирком поряд із шостою жінкою, леді афро-американкою, чиї грандіозні пропорції було запаковано у білу уніформу з віскозного штапелю, яка буквально волала: доморядниця в будинку заможних білих. На грудях у неї був значок-ґудзь з написом: У 1964 ТІЛЬКИ ЗА ДжФК.
— Хвора нога, сер? — спитала вона мене.
— Так.
Я мав чотири пакетики порошків від головного болю в кишені піджака. Засунувши туди руку, помацавши повз револьвер, я дістав пару, відірвав вершечки і висипав порошок собі до рота.
— Так їх п’ючи, ви собі нирки знищите геть, — зауважила вона.
— Я знаю. Але мені треба, щоб ця нога мене донесла й витримала, поки я не побачу президента.
Вона розпливлася в широкій усмішці.
— І що я чую.
Сейді стояла на бордюрі, напружено виглядаючи вздовж вулиці, чи не наближається там третій номер.
— Автобуси повільно їздять сьогодні, — промовила доморядниця. — Але мій поїде швидко. І мови не може бути, щоби я пропустила Кеннеді, нє-нє.
Дев’ята тридцять, а автобуса все ще нема, зате біль у моєму коліні стишився до тупого стугоніння. Боже, благослови порошок Гуді.
Підійшла Сейді.
— Джейку, може, нам варто…
— Оно, йде трійка, — оголосила доморядниця, підводячись на рівні. Грандіозна леді, темна, як ебенове дерево, вища за Сейді щонайменше на дюйм, волосся пряме, як дошка, й сяюче. — Хто яак, а я займу собі місце прямо там на Ділі-Плазі. В сумці маю сеен’вічі. А чи почує він мене, коли я щосили гукатиму?
— Поза всякими сумнівами, почує, — сказав я.
Вона розсміялась.
— Атож, і я те кажу. Почує і він, і Джекі, обоє!
Автобус під’їхав переповнений, але народ із зупинки все одно втиснувся. Ми з Сейді були останніми, і водій, на вигляд метушливий, як той біржовий маклер у Чорну П’ятницю, виставив перед нами долоню:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «11/22/63» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 5 22/11/63“ на сторінці 86. Приємного читання.