Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Скажімо, ви знаєте людину, котра задумала вчинити дещо погане. Знаєте, що він абсолютно, всім серцем на це налаштований. Якби ви таку людину зупинили один раз — відговорили його, наприклад, — як ви вважаєте, повернувся б він знову до того самого чи той момент був би останнім?

— Важко сказати. Ти, можливо, думаєш про того, не знаю хто він, котрий залишив шрам на обличчі твоєї дівчини, думаєш, чи він не повернеться, щоб довершити ту роботу?

— Щось таке, так.

— Скажений хлоп.

Це прозвучало не запитанням.

— Так.

— Притомні люди часто поступаються, — почав містер Кенопенскі. — Скажені рідко на це здатні. Я бачив чимало таких в старі часи, у шавлієвих преріях, ще до електрики і телефонів. Попередь такого, і він перегодом повернеться знову. Побий, і він нападе з засідки… спершу на тебе, а потім на того, на кого від початку був цілив. Замкни його в окружній буцегарні, він сидітиме, чекатиме, поки не вийде на волю. Найбезпечніше, це якщо такого скаженого замкнути на довгий строк у в’язниці. Або просто вбити.

— Я і сам так думаю.

— Не дозволь йому повернутися, спаплюжити решту її краси, якщо це те, про що ти міркуєш. Якщо вона тобі дорога так, як мені це здається, це твій обов’язок.

Звісно, це мій обов’язок, хоча не в Клейтоні наразі була проблема. Я повернувся до своєї квартирки, зробив міцну каву і сів з блокнотом. У моїй уяві почав окреслюватися бодай якийсь план, і я хотів проробити його детальніше.

Натомість я почав куняти. А потім заснув.

Прокинувся я вже майже опівночі, з задерев’янілою щокою, котрою притискався до вкритого цератою кухонного столу. Поглянув, що там в моєму блокноті. Я не пам’ятав, чи намалював я там це перед тим, як заснути, чи ненадовго був прокинувся, зробив малюнок, а тепер про це забув.

Зброя. Але не гвинтівка Манліхер-Каркано, а револьвер. Мій револьвер. Той, який я засунув під сходи ґанку будинку № 214 на Західній Нілі. Він, мабуть, і досі лежить там. Я сподівався, що він досі там.

Він мені може знадобитися.

Вранці подзвонила Сейді й сказала, що Діку трохи покращало, але вона хоче, щоб він ще й завтра полежав удома.

— Бо інакше він вийде на роботу і хвороба повернеться. Але я візьму вранці з собою до школи спаковану валізку і поїду до тебе зразу ж, щойно закінчиться шостий урок.

Шостий урок закінчується о тринадцятій десять. Це означає, що мені треба зникнути з «Едемських перелогів» не пізніше четвертої дня. От тільки куди податися?

— Чекаю тебе нетерпляче.

— У тебе якийсь дивний, відчужений голос. Знову розболілася голова?

— Трішки, — відповів я. І то було правдою.