Розділ «Частина 5 22/11/63»

— Ця молода жінка показала характер. Сильний, як у мало кого.

— Авжеж, показала.

— Ви по справедливості шануватиме її, синку?

— Буду намагатися.

Він кивнув:

— Вона на це заслуговує, як мало хто інший. Та й ви поводитеся порядком, наскільки я бачу. — Він кинув погляд на мій «Шеві». — Сьогодні, мабуть, ви можете поїхати туди машиною, поставите її там прямо перед будинком. Після сьогоднішнього вечора, гадаю, ніхто в місті на це й оком не змигне.

Можливо, він був і правий, але я вирішив, що краще убезпечитися, аніж потім жалкувати, і почвалав пішки, як це робив перед тим вже багато ночей. Мені потрібен був час, щоби вгамувалися мої власні розбурхані емоції. Сейді так і стояла у світлі рампи у мене в очах. Її червона сукня. Граційний вигин її шиї. Гладенька щока… і рвана інша.

Коли я дістався на Бортьову алею й увійшов, диван стояв складений. Я застиг, здивовано на це дивлячись, не певний, що маю думати. А потім Сейді погукала мене на ім’я — моє справжнє ім’я — зі спальні. Дуже ніжно.

Там горіла настільна лампа, кидаючи м’яке світло на її оголені плечі й один бік обличчя. Очі в неї блищали, дивились серйозно.

— Я гадаю, твоє місце тут, — промовила вона. — Я хочу, щоб ти був тут. А ти?

Я зняв з себе одяг і ліг поряд з нею. Її рука слизнула під простирадло, знайшла мене, почала пестити мене.

— Ти зголоднів? Бо якщо так, у мене є кекс.

— Ох, Сейді, я такий голодний.

— Тоді вимкни світло.

Та ніч у ліжку Сейді була найкращою в моєму житті — не тому, що вона причинила двері за Джоном Клейтоном, а тому, що вона знову відчинила двері для нас з нею.

Коли ми завершили кохатись, я вперше за кілька місяців запав у глибокий сон. Прокинувся я о восьмій ранку. Сонце стояло вже високо, «Мій хлопець повернувся» співали «Янголи»[598] в кухні по радіо, і я дочув запах смаженого бекону. Невдовзі вона покличе мене до столу, але ще не тепер. Поки ще ні.

Заклавши руки за голову, я дивився в стелю, злегка збентежений власною дурістю — власним майже добровільним засліпленням — з того дня, коли я дозволив Лі сісти в автобус до Нового Орлеана, не зробивши нічого, щоб його зупинити. Мені потрібно було пересвідчитись, чи має Джордж де Мореншильд стосунок до пострілу в генерала Вокера більший, аніж просто піддрочування до замаху нестабільного молодика? Але ж насправді існував зовсім простий спосіб це з’ясувати, хіба не так?

Це знає сам де Мореншильд, отже, я в нього й спитаю.

Сейді їла краще, ніж за весь час, що минув з того дня, коли в її дім увірвався Клейтон, і я також мав гарний апетит. Разом ми зачистили півдюжини яєць, плюс тости з беконом. Коли тарілки опинилися в мийці і вона курила сигарету вже з другою чашкою кави, я сказав, що хочу в неї дещо спитати.

— Якщо це про те, чи прийду я на шоу сьогодні, то не думаю, аби я змогла це витримати двічі.