Розділ «Частина 3 Життя в минулому»

— А про що ваш роман?

Тут мені теж міг настати гаплик, проте я вирішив бути чесним. Чесним, наскільки це можливо, тобто зважаючи на мої своєрідні обставини.

— Серія вбивств і той вплив, що вони його спричиняють на ту громаду, де відбуваються.

— О, Боже правий, — проказав Дік.

Вона поплескала його по зап’ястку: «Тихіше, продовжуйте, містере Емберсон».

— Спочатку дія в мене відбувалася у вигаданому містечку в штаті Мейн, я назвав його Досон, але потім я вирішив, що реалістичності додасть, якщо я перенесу дію до реального міста. І більшого. Я думав спочатку про Тампу, але це місто не годиться в деяких аспектах.

Вона відкинула Тампу помахом руки.

— Занадто акварельно. Надто багато туристів. Ви шукали щось більш забобонне, я підозрюю.

Вельми кмітлива пані. Вона знала про мою книжку більше, ніж я сам.

— Саме так. Тому я зупинився на Далласі. Гадаю, це підходяще місто, хоча…

— Хоча жити там вам не схотілося?

— Власне так.

— Розумію, — вона почала колупатися у своїй смаженій у фритюрі рибі. Дік дивився на неї лагідними очима стятої голови. Чого б він не прагнув, скерувавши свій галоп на прикінцеве скаковище життя, схоже, все з того малося в цій жінці. Не так воно й дивно; кожен когось колись покохає, як мудро про це співає Дін Мартін[348]. Щоправда, станеться це лише за кілька років. — А коли ви не пишете, що ви самі любите читати, містере Емберсон?

— О, майже будь-що.

— Ви читали «Ловця в житі»?

«Ого-го», — подумав я.

— Так, мем.

Вона поглянула трохи роздратовано.

— Звіть мене Мімі. Навіть діти звуть мене Мімі, хоча я наполягаю, щоби заради пристойності вони додавали перед цим «міз». І яка ваша думка щодо cri de coeur[349] містера Селінджера?

Збрехати чи сказати правду? Але вибір здавався несерйозним. Ця жінка вміла розпізнати брехню та само легко, як я міг… ну… скажімо, прочитати напис ІМПІЧМЕНТ ЕРЛУ ВОРРЕНУ на білборді.