Розділ «Частина 3 Життя в минулому»

— Ну то? — запитав Квінлен. — Що ви думаєте?

— Мені подобається, але я не можу сказати вам ні «так», ні «ні» сьогодні. Спершу я мушу побачитися з одним колегою. Припускаю, що завтра ваш офіс не працюватиме, чи не так?

— Ані-сер, я працюватиму. У суботу в мене відкрито до полудня. Потім я йду додому й дивлюся по телевізору матч тижня. Виглядає на те, що цього року буде пекельна серія.

— Так, — погодився я. — Безперечно.

Квінлен простягнув мені руку.

— Приємно було з вами познайомитися, містере Емберсон. Я певен, вам сподобається в Джоді. Ми, тутешні, люди хороші. Сподіваюся, все буде якнайкраще.

Я потис його руку:

— Я теж.

Як той казав, трішки надії не завадять нікому.

Того вечора я повернувся до харчевні Ела й відрекомендувався директору Денголмської консолідованої школи та його пані-подрузі, бібліотекарці. Вони запросили мене приєднатись до них.

Дік Сімонс був високим, лисим, за шістдесят. Мімі Коркоран в окулярах і засмагла. Сині очі за її біфокальними скельцями гостро оглядали мене в пошуках підказок. Ходила вона з ціпком, орудуючи ним з безтурботною (ледь не фривольною) спритністю давнього користувача. На них обох були, що мені здалося забавним, вимпели Денголма і золоті значки-ґудзі з написом МИ МАЄМО ДЖИМ-ЕНЕРГІЮ! В Техасі починався вечір п’ятниці.

Сімонс розпитував у мене, чи сподобалося мені місто Джоді (дуже), скільки часу я провів у Далласі (з серпня) та чи люблю я шкільний футбол (так, дійсно). Найближче, де він підібрався до чогось суттєвого, було питання, чи я впевнений у власній здатності схилити дітей до «поводження». Бо, як він сказав, чимало підмінних вчителів мають з цим проблеми.

— Такі молоді вчителі відсилають їх до нас в кабінет, ніби ми не маємо іншої роботи, — сказав він і взявся жувати свій гамбургер «Вилоріг».

— Соус, Діку, — зауважила Мімі, і він слухняно втер собі кутик рота серветкою з диспенсера.

Вона тим часом продовжувала вивчати мене: спортивний піджак, краватка, стрижка. Туфлі вона добре роздивилася, ще коли я наближався до їхнього столика.

— Ви маєте рекомендації, містере Емберсон?

— Так, мем, я трохи працював на підміні в окрузі Сарасота.

— А в Мейні?

— Там небагато, натомість я три роки викладав у Вісконсині на регулярній основі, перед тим як покинути постійну роботу, щоб присвятити весь час написанню книги. Чи майже весь час, наскільки це дозволить мій фінансовий стан.

Я мав рекомендацію зі школи Св. Вінсента в Медісоні[347]. Гарну рекомендацію; я сам її написав. Звісно, якби хтось здумав її перевірити, мені гаплик. Дік Сімонс цього не робитиме, а от гостроока Мімі з обвітреною шкірою ковбоя цілком на таке здатна.