Розділ «Число мудреця»

Добір слів свідчив про те, що пожилець чотирнадцятої квартири був людиною освіченою. Попельський відчув сильне роздратування. Рани на спині пекли, зламаний ніс набрякав, втягуючи пилюку й гаряче повітря помешкання. Подумки послав до біса вишукані манери. Не мав часу на ґречні розмови й перепросини. Рвучко вперся долонею в груди співрозмовника. Під пальцями відчув вологу спітнілу шкіру. Штовхнув так сильно, що чолов’яга втратив рівновагу й простягнувся на підлозі. Попельський швидко зачинив двері зсередини, а ключа сховав до кишені.

— Ґвалт! — зарепетував заскочений зненацька чоловік, замітаючи полами халата підлогу.

— Цить! — засичав Попельський. — Не битиму більше, якщо будеш тихо.

Пожилець розкрив рота, щоб знову закричати. І тоді відчув подмух повітря. Щось виросло в нього на підборідді, а солонкавий смак у роті й болюче посмикування свідчили про те, що він, мабуть, прикусив собі язика.

Третього удару Попельський не завдав. Лише схопив лежачого за комір, протягнув тіло метрів зо два підлогою, мов мішок, і кинув під вікном. Поли халата розкрилися й звідти визирнуло тлусте коліно, вкрите рудуватим волоссям. Попельський простяг руку до фіранки й гидливо витер нею долоню.

— Мене звуть Едвард Попельський? А вас?

— Леон Буйко, — чолов’яга вимовляв слова повільно, розбризкуючи довкола слину й кров.

— Освіта?

— Доктор філософії й математики.

— Який університет?

— У Росії, Казанський, — Буйко сів на підлозі й приклав долоню до палаючої щоки.

— Яка тема докторської дисертації?

— Однаково нічого не втямиш, ти негіднику! — уже впевненіше відповів математик.

Попельський старанно повісив піджака на спинці стільця, а капелюха поклав на столі, перевіривши спершу, чи там чисто.

За зеленими шибками книжкової шафи видніли корінці книжок. Відчинив дверцята й глянув на них, то були дешевенькі видання польської та зарубіжної класики. Генрик Сенкевич, Болеслав Прус, Віктор Гюго, Анатоль Франс. З наукових видань були хіба що російський атлас анатомії людини й двотомна енциклопедія Брокгауза. Жодної математичної праці, жодної Біблії.

Зачинив шафу й зайнявся письмовим столом. Відкрив його й висунув горішню шухляду. Там була звичайна преса: «Слово польське», «Хвиля», «Ранкова газета», а також журнали «Львівські музичні й літературні новини», «Світанок», «Вірний Львів». Уважно їх переглянув.

І раптом обличчя його спалахнуло. Між газетних сторінок визирали маленькі карточки з якимись математичними обчисленнями й формулами.

Напружив м’язи. Треба опанувати ейфорію, втишити сурми перемоги, котрі волали: усе вірно, перед тобою той, кого ти шукав! Цеп чоловік заховав обчислення серед газет, аби вони не кидалися в очі під час побіжного обшуку! Що тобі ще потрібно? Хіба він не схожий на збоченця, який трахає сифілітичних бабел? Давай! Приведи його до Грабовського на мотузку, а тоді повернися до свого кабінету в поліції, до справжнього життя! Чи, може, ти хочеш переконатися? Хочеш відшукати гебрайські написи й магічні квадрати?

Попельський витер лоба, насупив брови й грізно глянув на Буйка.

— Я тебе про дещо запитував!