Розділ «Число блудниці»

У прочинених дверях з’явилася голова молодого мужчини із пейсами над вухами та в ярмулці.

— Я дуже перепрошую, — озвався молодий єврей, — але я почув, що ви більше не спите...

— Де пані, яка була тут зі мною? — перебив його Попельський.

— Не знаю, я ще спав, — юнак потупився. — Було дуже рано... У мене тут для вас ключі та ще одна річ...

— Маестро вдома?

— Юліуш... Тобто... пан Шанявський пішов на репетицію... І я теж іду... Тому... Мені треба вам дещо сказати...

Попельський важко сів на ліжку.

Юнак почав щось говорити, але його високий голос не долітав до вух детектива. Він чув лише скрипіння ліжка, стогони й зітхання Ренати, які несподівано перетворилися на скрик, сповнений відрази й переляку. Попельський бачив не молодого єврея, а заплющені очі дівчини, котрі відкриваються і з огидою бачать, що коханець дерев’яніє, випльовує піну й здригається під нею, вивергаючи із себе смердючі гази. Рената втікає, а сам він борсається на ліжку, ніби опудало, яке розшарпує недуга, що її в давнину називали «священною». І враз заспокоївся. У голові залунав лагідний Ренатин голос. «Ти не огидний мені, — казала вона. — Я ж прикрила тебе ковдрою, щоб ти не змерз, а потім вийшла поснідати, бо була голодна». Хлопець продовжував щось говорити, простягаючи аркушика з якимись незрозумілими нотатками і заглушуючи голос дівчини.

— Хто ви?! — гаркнув до нього Попельський. — Хто ви, у біса, такий?!

— Іцхак Яффо, — єврей почав затинатися. — Я, я... нічого поганого не зробив. Я просто переночував у пана Юліуша... Мені вже треба йти...

— Почекай! — Попельський заспокоївся. — Повтори ще раз. Це що, записка? Я задумався й нічого не пам’ятаю з того, що ти мені тут говорив.

— Це для вас, — Яффо глянув на листок. — Сюди телефонував якийсь пан Заремба. Просив подзвонити до нього ввечері за номером 32-41. Оце й усе.

Попельський узяв аркушика й уважно глянув на нього. Він був помережаний гебрайськими літерами. Едвард не помітив там жодного номера, записаного арабськими цифрами. Зрозумів, що Яффо занотував номер телефону іншим способом.

Подумки Попельський повернувся до своєї молодості. Пригадав лекцію професора Пауля Кречмера. Цей славетний віденський еллініст і мовознавець доводив, що числа — це щось найглибше закорінене у свідомості, й людина може змінювати мови, досконало ними володіти, бути багатомовною, але рахуватиме завжди своєю рідною мовою. Глянув на Яффо. Авжеж, його рідна мова — їдиш, яка використовує гебрайське письмо. А в ньому не вживають арабських цифр, а для їхнього запису користуються літерами! Жодна людина, яка на щодень спілкується на їдиш, не напише «32-41», а скористається літерами ламед (30) + бет (2) і мем (40) + алеф (1)! Юнак занотував телефонний номер гебрайською, тобто буквами цієї мови! Зробив це мимоволі, несвідомо, щоб записати якомога швидше.

— Щось тут не так, — буркнув Попельський, показуючи на початок записки. — Я знаю гебрайське письмо, і номер 32-41 має бути записаний як ламед-бет-мем-алеф. Але тут є ще якийсь номер... Дуже довгий... Що тут ще, крім ламед-бет-мем-алеф?

— Ніякий це не номер, а прізвище Заремба. Якби це був номер, то становив би... Почекайте, зараз порахую... Але потім я справді муситиму піти... Я дуже поспішаю...

Яффо написав на аркушику в стовпчик, спершу польською, прізвище Заремба, поруч те саме на їдиш, а тоді занотував біля кожної гебрайської літери її числове значення.

— Гематрія прізвища «Заремба» становить 321, якщо додати 7 + 1 + 200 + 70 + 40 + 2 + 1. До побачення...

— Зараз, зараз, почекай-но, — Попельський замислився. — Гематрія, це, наскільки я пригадую, числове значення слів, так? Гебрайські літери якогось прізвища мають числове значення, тож, якщо їх позначити числами й додати одне до другого... Зможеш швидко полічити? Я тобі назву слово, а ти мені порахуєш його гематрію! До роботи!

— Я можу це зробити, але, давайте, іншим разом... — Яффо нервово зиркнув на годинника.